Плацдарм на днепрском острові | Історичний документ

У просоленої дочиста солдатським потім гімнастерці, з шинельної скаткой і речовим мішком за плечима, з автоматом в руках і гранатами за поясом зустрівся Філіп Лапушкін з Дніпром. Він стояв за прибережними заростями і, як зачарований, милувався його силою і красою.

— Ось це так! Не рівня нашій Нерлице. Богатир!

Вдивилася в дзеркальну поверхню, і йому здалося, що він побачив батька, кров’ю истекавшего на крутому березі, ще на початку війни, в сорок першому, Артема, який протаранив «тигра» своїм палаючим танком…

А ввечері і вночі сивий Дніпро тяжко стогнав під вибухами снарядів і бомб…

Двадцятого вересня багряними хмарами хмарилось небо. Південніше Речиці взвод гвардії сержанта Лапушкіна готувався до стрибка на болотистий, весь у заростях, острів, що витягнувся вздовж основного дніпровського русла.

Чотири невеликі човни, надані місцевими жителями, в обумовлений час, тихо, без сплеску і рипіння кочетів відпливли в темряву. Як блискавка, спалахнули ракети з іншого берега, висвітливши кильватерный слід. Негайно ж, розрізаючи темряву, потягнулися траси кулеметних та автоматних черг. Вони спліталися над човнами і гасли в бронзовій брижів Дніпра. То ліворуч, То праворуч падали міни і снаряди. Холодно-голубуваті з помаранчевим відблиском султани води вставали навколо сміливців, перекриваючи їм шлях.

Ось гвардії сержант помітив, як з вируючої, пінистої маси блиснув вогонь, висвітливши третю човен з десантом, як скрежещущим вибухом перевернуло, а наступним її рознесло на друзки…

Але все ближче острів. Нескінченно довгі пунктири смертоносних світлячків нестримно мчали назустріч один одному: одні заступали пливучим шлях, інші розчищали його. А світло ракет то згасав, то знову спалахував, і, здавалося, над Дніпром нескінченно спалахували зірниці.

Острови на Дніпрі

Всього два човни досягли порослого осокою берега. По команді Лапушкіна: «За мною!» кинулися автоматники в глиб острова. Стрімка і спекотна сутичка з засіли в плетених гніздах гітлерівцями. Вогненні рядки, висвічуючи кучерявий верболіз, прошивали острів вздовж і впоперек. Гвардії сержант побачив освітлений спалахом ракети особа ворожого солдата, який сидів у кошику, і в ту ж мить віяло куль зловісно просвистів над його головою. Ланушкин, не зупиняючись, дав відповідну чергу. Праворуч, сховавшись за стовбуром рокити, Симаков бив з кулемета короткими, в два-три патрони, прицільними чергами за іскристим вогневих точок ворога…

А до ранку двадцять першого вересня 239-й гвардійський стрілецький полк, осідлавши острів, готував поріділий загін Лапушкіна до наступного стрибка. Давалася взнаки нестача людських ресурсів у Другій світовій війні.

На двох човнах і підручних засобах за північ бійці відпливли до далекого і небезпечного березі. Напередодні дозволили собі невелику психологічну розрядку, пожартували. Волгін, у якого, як і у Сімакова, на грудях, крім ручного кулемета, висів автомат, попередив:

— Братці, тонути стану — хапайте за що попало.
— Людині в тільняшці ця річка — що струмочок,— сказав Козаків, сидячи на приготуванні на носі човна.
— Так у мене від моряка одна тільник. По прізвища Волгін, а плаваю як колун без ручки.
— Чого ж ти тоді брехал, що плаваєш як качка?
— Так я про ту, яка в каструлі з локшиною.
— Кінчай балаканина, час…

Вибух снаряда поруч з човном обірвав фразу гвардії сержанта Лапушкіна, а Волгін продовжував балагурити:

— Не бійтеся, хлопці, я на одному бажанні перепливу…

Вибух, на жаль, не тільки обірвав фразу командира взводу… Схопившись за ліве стегно, Філіп без звуку присів на корму, але більше нічим не виявив, що поранений. Наказав:

— Вперед!

Ще один вибух, у самого берега острова, під ракитами. У повітря злетіли колоди, дошки, порожні гудевшие бочки. Сильніше загойдалися, з хвилі на хвилю застрибали човни.

Командир полку стояв поруч з уцілілим стовбуром рокити, спостерігаючи за нырявшими в темряві човнами з його улюбленим і надійним взводом солдатів, перед якими він поставив завдання захопити на тому березі Дніпра плацдарм, розширити його, відвернути на себе якомога більше сил противника. Човни зникали з виду, і командир, проводжаючи їх поглядом і бажаючи продовжити цю зриму зв’язок з підлеглими, глибше ступав у воду…

Лапушкін напружено вслухався в принишклий і тому особливо зловісний берег і раптом побачив, як пливе поруч човен носом ковзнула в чорну, наче вугілля, воронку, в якої з шипінням крутилася вода, як потягнуло до цієї воронці і його човен. Він вже подумав, що не бачити йому більше своїх хлопців, але тут при світлі ракети, круто падала зверху, помітив їх, борсаються у воді; каски бійців нагадували скачуть по хвилях поплавці. Берег був зовсім близько, і це обнадіяло командира.

— Вперед, хлопці, вперед!

В обличчя війнуло жаром і прохолодою від взметнувшейся вгору води. Човен, на якій плив Філіп з відділенням солдатів, злетіла на гребінь хвилі, на якусь мить затрималась, погойдуючись з корми на ніс. При спалаху розірвався снаряда гвардії сержант побачив мокрі обличчя своїх бійців, попереду — Сімакова з кулеметом, Волгіна і ще когось за веслами.

Справа по борту утворилася ще одна воронка. Її кромка світилася тьмяною бронзою. Лапушкін бачив, як воронка, немов оголивши прибережне дно, відчинилися, потім, так само, як і розверзлася, несподівано сомкнулась, поглинувши впав з човна бійця. В ту ж хвилину човен гвардії сержанта поставило на ніс, і Лапушкін опинився у воді. Він відчув дно, озирнувся: солдати пробивалися до берега. А на дно перевернутого човна, схожою на спину кита, яскраво блиснув пучок іскор. Вогненний стовп води висвітлив крутий та скелястий берег і кілька приотставших автоматників.

— До мене! — крикнув Лапушкін, в числі перших опинився на березі, і його голос потонув у хльостких розривах, що лунали зверху. На бійців посипалася земля, і вони притиснулися до скелі, ховаючи голову під виступи каменів. Вони знали: то била наша артилерія, забезпечуючи захоплення плацдарму.

Гвардії сержант двома зеленими ракетами дав сигнал перенести вогонь в глибину оборони противника.

— За мною! — скомандував він і першим, накульгуючи, побіг через піщану косу, а потім почав видиратися на кручу, тягнучи ліву ногу. Тут лише він відчув біль від поранення, отриманого ще у острова. Треба думати, легке поранення, і це ободряло гвардії сержанта.

Над висадилися десантниками шарудячи пролітали міни. Падаючи, вони лягушечьи кумкали і «розцвітали» фонтанами води, не завдаючи сміливцям шкоди. Лапушкін незабаром відчув, ніж побачив і почув, як на нашому, лівому березі блискавицями спалахнуло небо, як зверху, над урвищем, пролітали снаряди, як вони вибухали в окопах і траншеях ворога.

Командир полку стояв на дерев’яному настилі поруч з розколотим стовбуром дерева, нетерпляче чекав повторного сигналу. І ось він, довгоочікуваний: дві червоні ракети описали дугу над протилежним обривистим берегом. Притулившись спиною до раките, командир тихо, тільки самому собі, сказав:

— Ну, тримайтеся, синки, авось ще побачимося.

Він знав: десант увірвався на передову позицію фашистських укріплень так званого Східного валу, на яку Гітлер покладав такі великі надії.

print
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: