Плацдарм на днепрском острові | Історичний документ

У просоленої дочиста солдатським потім гімнастерці, з шинельної скаткой і речовим мішком за плечима, з автоматом в руках і гранатами за поясом зустрівся Філіп Лапушкін з Дніпром. Він стояв за прибережними заростями і, як зачарований, милувався його силою і красою.

— Ось це так! Не рівня нашій Нерлице. Богатир!

Вдивилася в дзеркальну поверхню, і йому здалося, що він побачив батька, кров’ю истекавшего на крутому березі, ще на початку війни, в сорок першому, Артема, який протаранив «тигра» своїм палаючим танком…

А ввечері і вночі сивий Дніпро тяжко стогнав під вибухами снарядів і бомб…

Двадцятого вересня багряними хмарами хмарилось небо. Південніше Речиці взвод гвардії сержанта Лапушкіна готувався до стрибка на болотистий, весь у заростях, острів, що витягнувся вздовж основного дніпровського русла.

Чотири невеликі човни, надані місцевими жителями, в обумовлений час, тихо, без сплеску і рипіння кочетів відпливли в темряву. Як блискавка, спалахнули ракети з іншого берега, висвітливши кильватерный слід. Негайно ж, розрізаючи темряву, потягнулися траси кулеметних та автоматних черг. Вони спліталися над човнами і гасли в бронзовій брижів Дніпра. То ліворуч, То праворуч падали міни і снаряди. Холодно-голубуваті з помаранчевим відблиском султани води вставали навколо сміливців, перекриваючи їм шлях.

Ось гвардії сержант помітив, як з вируючої, пінистої маси блиснув вогонь, висвітливши третю човен з десантом, як скрежещущим вибухом перевернуло, а наступним її рознесло на друзки…

Але все ближче острів. Нескінченно довгі пунктири смертоносних світлячків нестримно мчали назустріч один одному: одні заступали пливучим шлях, інші розчищали його. А світло ракет то згасав, то знову спалахував, і, здавалося, над Дніпром нескінченно спалахували зірниці.

Острови на Дніпрі

Всього два човни досягли порослого осокою берега. По команді Лапушкіна: «За мною!» кинулися автоматники в глиб острова. Стрімка і спекотна сутичка з засіли в плетених гніздах гітлерівцями. Вогненні рядки, висвічуючи кучерявий верболіз, прошивали острів вздовж і впоперек. Гвардії сержант побачив освітлений спалахом ракети особа ворожого солдата, який сидів у кошику, і в ту ж мить віяло куль зловісно просвистів над його головою. Ланушкин, не зупиняючись, дав відповідну чергу. Праворуч, сховавшись за стовбуром рокити, Симаков бив з кулемета короткими, в два-три патрони, прицільними чергами за іскристим вогневих точок ворога…

А до ранку двадцять першого вересня 239-й гвардійський стрілецький полк, осідлавши острів, готував поріділий загін Лапушкіна до наступного стрибка. Давалася взнаки нестача людських ресурсів у Другій світовій війні.

На двох човнах і підручних засобах за північ бійці відпливли до далекого і небезпечного березі. Напередодні дозволили собі невелику психологічну розрядку, пожартували. Волгін, у якого, як і у Сімакова, на грудях, крім ручного кулемета, висів автомат, попередив:

— Братці, тонути стану — хапайте за що попало.
— Людині в тільняшці ця річка — що струмочок,— сказав Козаків, сидячи на приготуванні на носі човна.
— Так у мене від моряка одна тільник. По прізвища Волгін, а плаваю як колун без ручки.
— Чого ж ти тоді брехал, що плаваєш як качка?
— Так я про ту, яка в каструлі з локшиною.
— Кінчай балаканина, час…

Вибух снаряда поруч з човном обірвав фразу гвардії сержанта Лапушкіна, а Волгін продовжував балагурити:

— Не бійтеся, хлопці, я на одному бажанні перепливу…

Вибух, на жаль, не тільки обірвав фразу командира взводу… Схопившись за ліве стегно, Філіп без звуку присів на корму, але більше нічим не виявив, що поранений. Наказав:

— Вперед!

Ще один вибух, у самого берега острова, під ракитами. У повітря злетіли колоди, дошки, порожні гудевшие бочки. Сильніше загойдалися, з хвилі на хвилю застрибали човни.

Командир полку стояв поруч з уцілілим стовбуром рокити, спостерігаючи за нырявшими в темряві човнами з його улюбленим і надійним взводом солдатів, перед якими він поставив завдання захопити на тому березі Дніпра плацдарм, розширити його, відвернути на себе якомога більше сил противника. Човни зникали з виду, і командир, проводжаючи їх поглядом і бажаючи продовжити цю зриму зв’язок з підлеглими, глибше ступав у воду…

Лапушкін напружено вслухався в принишклий і тому особливо зловісний берег і раптом побачив, як пливе поруч човен носом ковзнула в чорну, наче вугілля, воронку, в якої з шипінням крутилася вода, як потягнуло до цієї воронці і його човен. Він вже подумав, що не бачити йому більше своїх хлопців, але тут при світлі ракети, круто падала зверху, помітив їх, борсаються у воді; каски бійців нагадували скачуть по хвилях поплавці. Берег був зовсім близько, і це обнадіяло командира.

— Вперед, хлопці, вперед!

В обличчя війнуло жаром і прохолодою від взметнувшейся вгору води. Човен, на якій плив Філіп з відділенням солдатів, злетіла на гребінь хвилі, на якусь мить затрималась, погойдуючись з корми на ніс. При спалаху розірвався снаряда гвардії сержант побачив мокрі обличчя своїх бійців, попереду — Сімакова з кулеметом, Волгіна і ще когось за веслами.

Справа по борту утворилася ще одна воронка. Її кромка світилася тьмяною бронзою. Лапушкін бачив, як воронка, немов оголивши прибережне дно, відчинилися, потім, так само, як і розверзлася, несподівано сомкнулась, поглинувши впав з човна бійця. В ту ж хвилину човен гвардії сержанта поставило на ніс, і Лапушкін опинився у воді. Він відчув дно, озирнувся: солдати пробивалися до берега. А на дно перевернутого човна, схожою на спину кита, яскраво блиснув пучок іскор. Вогненний стовп води висвітлив крутий та скелястий берег і кілька приотставших автоматників.

Плацдарм на днепрском острові | Історичний документ— До мене! — крикнув Лапушкін, в числі перших опинився на березі, і його голос потонув у хльостких розривах, що лунали зверху. На бійців посипалася земля, і вони притиснулися до скелі, ховаючи голову під виступи каменів. Вони знали: то била наша артилерія, забезпечуючи захоплення плацдарму.

Гвардії сержант двома зеленими ракетами дав сигнал перенести вогонь в глибину оборони противника.

— За мною! — скомандував він і першим, накульгуючи, побіг через піщану косу, а потім почав видиратися на кручу, тягнучи ліву ногу. Тут лише він відчув біль від поранення, отриманого ще у острова. Треба думати, легке поранення, і це ободряло гвардії сержанта.

Над висадилися десантниками шарудячи пролітали міни. Падаючи, вони лягушечьи кумкали і «розцвітали» фонтанами води, не завдаючи сміливцям шкоди. Лапушкін незабаром відчув, ніж побачив і почув, як на нашому, лівому березі блискавицями спалахнуло небо, як зверху, над урвищем, пролітали снаряди, як вони вибухали в окопах і траншеях ворога.

Командир полку стояв на дерев’яному настилі поруч з розколотим стовбуром дерева, нетерпляче чекав повторного сигналу. І ось він, довгоочікуваний: дві червоні ракети описали дугу над протилежним обривистим берегом. Притулившись спиною до раките, командир тихо, тільки самому собі, сказав:

— Ну, тримайтеся, синки, авось ще побачимося.

Він знав: десант увірвався на передову позицію фашистських укріплень так званого Східного валу, на яку Гітлер покладав такі великі надії.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: