Пісня Гомера | Історичний документ

Дія оповідання відноситься до самого кінця IX або початку VIII ст. до н. е.., коли Гомером була уже створена «Одіссея».

Аристарх увійшов у двір і зупинився. Сидонянин, спираючись на палицю, посміхаючись, ішов йому назустріч.

Бачиш, мій спаситель, я на ногах, поки на трьох. Звичайно, одна з них ниє і навряд чи я зможу виходити в море. Але хіба я не знайду в Сидоні іншого заняття?
Звичайно, знайдеш,— сказав Аристарх.— Головне, що ти живий і повинен все життя за це дякувати богів. Адже уцілів ти один.
І не тільки своїх, але і твоїх. Адже в ту ніч мене міг підібрати не ти, а хтось інший, який зазіхнув би на мою одяг, приколов мене, а тіло скинув у море. Або ще гірше — залишив би мені життя, але продав у рабство. І не тільки це. Стільки часу ти перебував зі мною, і вже тепер я розумію твою мову і можу висловлюватися сам. Повернувшись в Сидон, я зможу бути товмачем за царя, і, якщо хто-небудь з милетян виявиться у нас, він зрозуміє, що сидоняни, яких ви називаєте підступними, вміють бути вдячними.
Я бачу, ти сьогодні не в дусі,— сказав Аристарх.— Відчуваєш себе заново народженим. Тому я можу тебе і вивести за межі мого будинку. Сьогодні до басилею приведуть Гомера. Він буде співати про плаваннях по тих морів, де вам, сидонянам, відомий кожен мис, кожен підводний камінь.
А хто цей Гомер? Корабельщик?

Аристарх посміхнувся. У перший місяць знайомства з сидонянином його дратувало кожне судження цієї людини, якій він врятував життя. Тепер же він почав розуміти, що не можна злитися на тих, у кого інші уявлення про життя, ніж у нього. Сидоняни — люди практичні, і тому Иттобаал повірить з працею, що про мандри по морях може співати людина, не тільки не бував у море, але й не бачив його ніколи.

Хто такий Гомер?

Ні, він співак. Пісні його годують і напувають. Хіба у вас в Сидоні немає таких співаків?
Є,— відповів Иттобаал.— Я сам в дитинстві їх чув. Але жоден з них не співав про плаваннях, а тільки про богів і героїв, про чоловіка велетенському Данилу, про війни, які вони вели.
І наш Гомер раніше співав про війнах з-за міста, руїни якого тепер можна побачити в п’яти днях плавання на північ від Мілета. Це Троя. Ти про неї, звичайно, чув?
Немає. Але, напевно, про неї говориться в наших літописах. Я ж, хоч і міг їх прочитати, не мав для цього часу.
А у нас літописів немає, і пісні Гомера їх замінюють. Так і писати ми, як тобі відомо, ще не навчилися. Втім, я чув, що в ті часи, коли стояла Троя, наші предки користувалися якимось листом, але я не знаю яким. Так от, Гомер, раніше співав про війнах, вирішив співати про плавання по морях. І мені самому цікаво, як у нього це виходить. Якщо ж зможеш дійти до будинку басилея і захочеш це зробити, почуєш і ти.
Звичайно ж зможу. І мені це дуже цікаво. Але як басіле поставиться до того, що ти приведеш чужинця?
Він як раз і просив привести тебе — йому цікаво познайомитися з людиною, що своїми очима бачили землі, про яких співають аэды.

Ледь Иттобаал і Аристарх пройшли квартал, як нога сидонца дала про себе знати. Довелося уповільнити крок, і до початку читання вони запізнилися. З-за відкритих дверей розносився мірний урочистий гекзаметр. Иттобаал озирнувся, шукаючи очима стражників, але Аристарх, не зупиняючись, підштовхнув його до входу. З подивом розглядав Иттобаал житло того, кого Аристарх назвав басилеем. Який же це цар, якщо будинок його ніхто не охороняє, та й сам будинок не набагато просторіше, ніж у Аристарха, і так само, як у Аристарха, посеред мегарона вогнище, а гості розвалилися на лавах, оточуючих величезний стіл, з такою невимушеністю, немов їх запросив сусіда, а не цар. Втім, Иттобаал тут же згадав, що, судячи по старовинних пісень про Данилу, велетенському чоловікові, і у донян в давнину до царя міг увійти будь-який, навіть не показавши сторожі, що при ньому немає зброї, і бенкети, мабуть, мало чим відрізнялися своєю обстановкою.

Про що співав Гомер

Біля палаючого вогнища сидів співак. Його сиве волосся різко виділялися на тлі почорнілого від кіптяви дерев’яного стовпа. Нерухомі очі були спрямовані кудись удалину, пісня лилася, заколисуючи, немов хвилі морського прибою. Першим в потоці слів він уловив знайомий «таласса» — море. Скоро він став розрізняти й інші слова. Звикнувши до ритму промови, він почав розуміти і цілі фрази, і ось вже він охоплений світом моря, разворачиваемым поетом, подібно свитку.

Острів з наших очей в отдаленьи пропав, і зникла
Всюди земля, і лише небо, слиянное з водами, зрилось.
Зевс — громовержець Кроніон важку темну хмару
Прямо над нашим згустив кораблем, і море під ним потемніло.
Раптом заблистав, він з небес на корабель
Кинув стрілу. Закрутилося простромлене судно, і димом
Сірчаним його охопило…

— Як чудово і точно сказано,— прошепотів сидонец на вухо Аристарху.— Немов про моєму кораблі, коли Баал, владика неба, скаче по хмарах, не гірше вашого Зевса Громовержця метнув у нього свою палицю…

Аристарх не відповів. Він, немов заворожений божественними звуками, не відривав очей від посіченого зморшками обличчя аэда.

«Як же дивно передана боротьба людини з морською стихією! — думав Иттобаал.— Хоча вони і не знають грамоти, їх співак не поступається нашим. А море… То лагідне, з піднімається з нього лазурнокудрой головою бога, то вкрите тяжкими, гороогромными хвилями… І завжди многошумное… Скільки років борознив я його простори, адже не зміг сказати так добре! Або про втратив управління судні…

Иттобаал закрив очі і повторив рідною мовою сподобалися рядки, несподівано для себе самого зберігши їх ритм:

Немов як галасливий Борей по широкій рівнині
Носить всюди висохлий, скатавшийся густо реп’ях,
По морю так беззахисне судно вітри носили…

Але от співак перейшов до тієї частини свого неспішного оповідання, де герой наближається до берега вкритого зеленню острова.

Що бачив мореплавець

«Цікаво, де він його висадить?» — з хвилюванням подумав Иттобаал. В пам’яті його встали знайомі бухти, куди стільки років заходив його «Мелькарт» за продовольством і водою, де можна було вигідно обміняти товар, а то й обзавестися захопленими полоненими.

Пісня Гомера | Історичний документциклопів? Так Гомер співає не для корабельників, не для купців — він співає для тих, кому все одно, чи є на світі сирени чи ні. Він передає почуття людей, гнаних долею. А адже і ти, Иттобаал, також належиш до них.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: