Це було взимку 1943 року. Одному разведподразделению було поставлено завдання — захопити захід 6-го шлюзу Біломорсько-Балтійського каналу контрольного полоненого. Обережно поповзли в темряві розвідники лейтенанта В. П. Заводчикова, пробираючись до ворожого рубежу оборони. До переднього краю оборони противника залишалося 60-70 метрів. Чути звуки чужої розмови. Ще кілька хвилин, і розвідники були б цілі. Попереду повзли сапери з 596-го саперного батальйону. Не поспішаючи, без найменшого шуму, робили вони свою небезпечну справу — знімали фугасні міни, під вогнем ворога різали дротяне загородження.
Іван Мартинов серед саперів був найдосвідченішим. Сімдесят разів він брав участь у розвідках переднього краю ворога, з них двадцять разів ходив у нічний пошук. П’ятдесят проходів зробив він у ворожих загородженнях, забезпечуючи підхід розвідників до траншей і вогневих точок ворога. Близько п’ятисот ворожих хв зняв і знешкодив сапер.
Сапери підповзли вже до останнього проволочному захисту. Лейтенант Заводчиків подав розвідникам умовний сигнал: «Приготуватися до атаки». Але несподівано злетіла вгору освітлювальна ракета противника і освітила підступи до ворожих траншей. Загупали ворожі кулемети, затріщали автомати. Просуватися далі всім було безглуздо.
— Я поползу один, — прошепотів Мартинов лейтенанту Заводчикову. Він вирішив підкласти під рогатки ворожих дротяних загороджень фугас і підірвати їх.
Минуло кілька томливих хвилин. Фіни продовжували обстрілювати підступи до своєї оборони. Взмокший повернувся Мартинов до розвідників. Вибухівка була підкладена під ворожі «рогатки».
— Готово? — запитав лейтенант.
Мартинов мовчки показав командиру шнур, з’єднаний з підривником фугасу. Лейтенант схвально кивнув головою і коротко наказав:
— Дій.
Але, повзучи назад, Мартинов не помітив, що шнур був перебитий ворожою кулею і, коли він смикнув її до себе, шнур без опору подався і обм’як.
Розвідники в цей час вже піднімалися в атаку. Повзти до рогаткам ще раз було вже пізно. І Мартинов вирішив. Він піднявся на весь зріст, на мить затримався поглядом на товаришів.
— Вперед, за мною! — неголосно гукнув він і, нахилившись, великими кроками побіг до запалу.
Змерзлі пальці впевнено вирвали чеку підривника. Хвилею величезної сили розкидало колючий дріт і разом з нею розірвало тіло радянського воїна. Шлях був відкритий.
Розвідники увірвалися в траншеї ворога і у двадцятихвилинній запеклому бою розгромили ворожий гарнізон, знищили більше 20 фашистських солдатів. Завдання було виконано. У штаб був доставлений «мова».
Сапер Іван Мартинов віддав життя в ім’я Батьківщини. Уряд посмертно нагородило його орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня.