Підготовка до вторгнення союзників у Франції | Історичний документ

Грандіозні масштаби операції вимагали проведення величезної роботи з підготовки та організації матеріальної бази вторгнення і спеціальному навчанню особового складу всіх родів військ: армії, флоту і авіації — на основі широкого їх взаємодії. Таким чином, підготовка складалася давніми створення спеціальних технічних засобів вторгнення (спеціальні десантні суду, транспорти) і бойової підготовки особового складу.

Президент США Рузвельт на прес-конференції заявив, що переговори про другому фронті почалися в грудні 1941 року. Очевидно, з цього часу почалися і спеціальні заходи союзних урядів щодо підготовки до вторгнення. Ця робота тривала аж до останніх днів.

Підготовка військово-морського флоту Англії н США

Для успіху вторгнення необхідно було досягти абсолютної переваги союзників на морі і в повітрі. Якщо абсолютна сила союзного бойового флоту була на всьому протязі війни незмірно вище абсолютної сили фашистського флоту, то в частині сил, що забезпечують перехід десанту морем від атак підводних човнів і авіації німців, союзний флот потребував значного поповнення свого складу силами ПЛО і ППО, тим більше що фашистська Німеччина головним чином могла протиставити союзникам лише свої підводні човни, авіацію і мінні загородження.

До початку другому світовому війни флот Великобританії, за офіційними даними, мав: кораблів ППО — лише 6, авіаносців — 7, ескортних кораблів — 39 і тральщиків — 111. Недолік і силах забезпечення був заповнений розгорнулися в роки війни військовим суднобудуванням, в результаті чого станом на 1 березня 1944 року англійський флот вже мав 15 конвойних авіаносців, понад 100 кораблів ППО (корвети, фрегати і шлюпи), близько 700 мисливців за підводними човнами і близько 600 тральщиків.

З приводу збільшення числа ескортних суден (кораблів ППО, ПЛО і тральщики) перший лорд Адміралтейства Александер заявив у Палаті Громад 3 березня 1943 року: «Ми вирішили змістити центр ваги наших зусиль на збільшення споруди ескортних кораблів, навіть якщо це незначною мірою відіб’ються на будівництві нових торгових суден».

Приблизно та ж картина була і у флоті США, спонукав до початку війни 77 тральщиками, всього лити 23 патрульними кораблями і 27 винищувачами підводних човнів. Протягом 1942 року урядом США були відпущені спеціальні засоби для побудови 800 тральщиків і ескортних судів. В результаті флот США на 1 березня 1944 року вже мав понад 100 ескортних авіаносців, 300 ескортних міноносців і кілька сотень тральщиків. Слід, однак, мати на увазі і що більша частина цих сил (до 60%) зайнята операціями на Тихоокеанському театрі війни.

Підготовка спеціальних высадочных коштів

Основна ідея будівництва спеціальних десантних засобів полягала в прагненні підготувати суду, застосування яких давало б можливість без перевантаження з транспортів на рейді вивантажувати живу силу першого кидка і особливо техніку — танки і артилерію — безпосередньо на необладнаний берег «своїм ходом», без допомоги спеціальних розвантажувальних засобів.

Це питання стояло дуже гостро: потрібної кількості десантних высадочных коштів у початку війни наші союзники не мали. Масштаби використання цих коштів, їх спад і розміри необхідного заповненні стали очевидними лише в процесі бойового досвіду десантних операцій наших союзників.

Особливо інтенсивне будівництво десантних засобів почалася в 1942 році. У січні 1943 року перший лорд Адміралтейства Александер заявив у Палаті Громад, що «Англія побудувала тисячі десантних спеціальних судів»; у 1944 році намічається побудувати 18 тисяч десантних судів.

В Америці до будівництва зазначених судів, зокрема десантних барж, було залучено, за даними англійської преси за березень 1944 року, до 4 тисяч суднобудівних фірм, які мали найближчим часом дати 29 тисяч десантних барж. Президент Рузвельт у своєму посланні Конгресу зазначив, що США вже побудували 13 тисяч десантних барж. Контр-адмірал Джекобе на початку 1944 року заявив, що до кінця цього року передбачено будівництво 80 тисяч десантних судів.

За заявою Рузвельта на прес-конференції в день вторгнення, «6 місяців тому не було достатньої кількості десантних судів». Це, очевидно, вимагало значного збільшення темпів і масштабів будівництва десантних суден на початку 1944 року. Так, за повідомленням агентства Юнайтед Прес, від 1 квітня цього року, керівник управління у справах ‘військового виробництва США Нельсон заявив, що програма будівництва 80 тисяч десантних судів буде виконана, але що він вважає за необхідне збільшити виробництво на 10% протягом найближчих двох місяців, що і було зроблено.

За приблизними даними на основі матеріалів іноземної преси, можна вважати, що до початку вторгнення союзники мали 30 тисячами десантних суден, причому число їх продовжує весь час збільшуватися; морський міністр США Форрестол 16 червня повідомив на прес-конференції, що будівництво десантних судів йшло швидше, ніж передбачалося.

Союзники будували десантні судна різного типу. Вкажемо основні дані, що стосуються деяких десантних кораблів. Так, для висадки піхоти були побудовані кораблі водотоннажністю до 50 тонн і більше, тривалістю в середньому 10.5 -18 метрів, шириною 2.1 — 4.3 метра, що мають висоту борту 1.5 — 2,1 метра. осідання— від 0.3 до 0.9 метра, два мотора потужністю до 100 HP, дають швидкість ходу до 15 вузлів. Ці судна мають броньовий захист від куль і осколків і озброєні автоматами і кулеметами. Для висадки люден в носі і з бортів висуваються спеціальні сходні.

Для перевезення танків та їх вивантаження на берег своїм ходом були побудовані кораблі водотоннажністю від 350 до 550 і від 4 тисяч до 5 тисяч тонн. Ці кораблі вміщували від 5 до 20 середніх танків і 1000 чоловік піхоти. Носова частина цих кораблів являє собою відкриваються подвійні ворота, на яких за спеціально опускающемуся з корабля мосту танки, самохідна артилерія н бронемашини виїжджають на берег. Швидкість ходу цих кораблів доходить до 12 вузлів, осадка носом — від 0,46 метра і більше. Кораблі ці також захищені бронею від куль і осколків бомб, мають зенітну артилерію і кулемети.

Крім зазначених основних типів було збудовано велике число мелкосидящих кораблів ППО, являли собою, по суті, рухомі плавучі платформи з потужною зенітною артилерією. Завдяки своїй малій осаді, ці судна підходили до самого берега в місцях висадки і здійснювали безпосереднє прикриття десанту від повітряного нападу.

Маючи універсальні гармати, ці кораблі могли вести вогонь також по живій силі противника на березі, прикриваючи тим самим просування свого десанту.

Морехідні якості десантних судів дозволяли нм, за словами Черчілля, здійснювати операції при стані моря до 5 балів.

Підготовка транспортного флоту союзників

Крім бойових сил і сил спеціального забезпечення переходу десанту союзників було потрібно велика кількість тоннажу транспортного флоту і наявність спеціальних высадочных коштів, які могли б забезпечити висадку військ на широкому фронті і на необладнане узбережжя, а потім забезпечити тривале, безперервне харчування що висадився десанту і перекидання наступних його ешелонів. Не випадково тому проблема тоннажу довгий час стояла проблема вторгнення, бо в початковий період війни втрати торгового флоту в результаті нападу підводних човнів противника досягали значних цифр, а резервами тоннажу союзники тоді ще не мали. Масштаби ж використання торгового флоту у десантній операції можна приблизно уявити, якщо згадати, що незмірно менший десант союзників у Північній Африці вимагав участі 500 транспортів для висадки військ першого ешелону, другий ешелон десанту і постачання всіх видів прибутку на 780 транспортах загальною водотоннажністю в 6500 тисяч тоні.

Цілком очевидно, що десантна операція в Північній Франції вимагала від торгового флоту ще більшої напруги.

Внаслідок цього, готуючись до вторгнення в Європу, союзники розвинули посилене суднобудування. В результаті вже в травні 1943 року прем’єр-міністр Великобританії Черчілль на засіданні обох палат Конгресу США заявив: «Перевищення тоннажу нових побудованих судів над потопленим тоннажем забезпечує нам, крім налагодження перевезень продовольчого та військового постачання, той необхідний тоннаж, який є основним елементом наших об’єднаних військових зусиллі». На початку 1944 року союзники мали в своєму розпорядженні загальний тоннаж торгового флоту в розмірі 53 мільйонів тонн, тобто якщо взяти тоннаж торгового корабля в середньому 5 тисяч тонн, слід вважати в наявності у союзників до 10,5 тисячі суден.

До числа зазначеного тоннажу входить 23 тисячі тонн англійської тоннажу і 30 тисяч тонн американського. Подальше нарощування суднових резервів йшло досить швидко: з січня 1943 року на верфях США щодня спускалося на воду по чотири судна.

Одна тільки промисловість США за час війни побудувала 31 500 тисяч тонн торгового тоннажу, як про це заявив у пресі керівник військової промисловості США Нельсон.

Ймовірно, вказані обставини і стан тоннажу торгового флоту дозволили сенатської підкомісії з питань воєнної мобілізації США зробити ще в жовтні 1943 року повідомлення про те, що союзники вже володіють достатньою кількістю торговельних суден для нанесення вирішального удару в Європі в поточному, т. з. 1943 році.

До моменту початку вторгнення всі наведені нами вище цифри тоннажу торгового флоту не стали меншими, так як, за даними американської преси, в березні було збудовано судів на 12% більше, ніж у лютому, і на 28% більше, ніж у січні, березневий план був перевиконаний на 2%, причому було побудовано 83 транспорту типу «Ліберті».

Підготовка до вторгнення союзників у Франції | Історичний документ

Підготовка повітряних сил союзників

Вже в травні 1943 року прем’єр-міністр Великобританії Черчілль на засіданні обох палат Конгресу США заявив: «…не підлягає сумніву, що союзники мають значну чисельну перевагу над повітряними силами Німеччини, Італії та Японії… ми вже тепер в стані набагато швидше відшкодовувати втрати в людях і в машинах, ніж це можуть зробити наші вороги… Ми можемо відшкодовувати наші втрати в масштабах, які з кожним місяцем все більше і більше зростає». Залишалося, отже, створити необхідні резерви і навчені кадри.

Міністр авіації Сінклер 29 лютого 1944 року заявив у Палаті Громад, що «перед нами вже в межах досяжності перевагу в повітрі. Воно може… розчистити дорогу для просування союзних армій до Берліну». Надалі стояло завдання створення всіх необхідних запасів і резервів для поповнення убутку літаків в період боїв під час вторгнення в Європу. Організоване союзниками виробництво літаків зростала з кожним місяцем. За даними преси, тільки в США в березні цього року було випущено 9117 літаків, тобто на 4% більше, ніж у лютому, і на 1°/о більше планової цифри випуску.

За заявою міністра військового виробництва, англійська промисловість до 1 січня 1944 року виготовила понад 90 тисяч літаків. Керівник військового виробництва США Нельсон повідомив у пресі, що за час війни американська промисловість збудувала 160 тисяч літаків.

В результаті союзники домоглася такого положення, при якому англійські та американські авіазаводи випускають в середньому по одному літаку кожні п’ять хвилин. Ці дані говорять про виняткову мощі військового виробництва союзників у порівнянні з можливостями фашистської промисловості. Слід при цьому не забувати, що створення абсолютного панування союзників у повітрі у величезній мірі сприяло відволікання німецької авіації на радянсько-німецький фронт, а також руйнування виробничої бази німецької авіації в результаті ударів союзників з повітря.

Бойова підготовка сил і засобів

Крім створення матеріальної бази необхідно було в таких же широких масштабах організувати бойову підготовку особового складу десанту» відпрацювання всіх видів взаємодії армії, флоту і авіації.

Насамперед союзники створили спеціальні команди для перших кидків десанту на спеціальних десантних судах.

Ці команди, названі «командос», проходили спеціальну підготовку шляхом проведення ряду десантних операцій диверсійного характеру на вороже узбережжі. За заявою військового міністерства США від 1 квітня, підготовка цих команд проходила швидше, ніж будувалися десантні суду. Союзна друк відкрито писала в 1944 році про проведення інспекторських оглядах десантним військам і про гарну їх підготовці. Так, ще на початку цього року в англійській пресі писалося, що «англо-американські війська… зараз закінчують в Британії свою підготовку до вторгнення», що «в затишних гирлах річок і бухтах Британських островів стоять напоготові сотні великих і тисячі малих суден більше п’ятдесяти типів, які готуються до вторгнення в Європу». Нарешті, союзниками був накопичений великий досвід з проведення десантних операцій на всіх морських театрах війни.

З 1941 року і до початку вторгнення союзники провели на західне узбережжя Норвегії п’ять десантних операцій, на північне узбережжя Франції — п’ять, включаючи таку велику операцію, як десант у Дьєпп, на західне узбережжя Франції — одну (рейд на Сен-Назер), у Середземному морі — тринадцять, включаючи найбільший десант в Північну Африку. До цього треба додати велику кількість десантних операцій союзників на тихоокеанському театрі війни. У цих різних за масштабом і завданням операції відпрацьовувалися питання управління, взаємодії, вдосконалення техніки висадки і тактики її забезпечення.

Таким чином, союзники підійшли до десантної операції по вторгненню після проведеної ними колосальної підготовчої роботи в області матеріально-технічного забезпечення та бойової підготовки збройних сил.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: