Підбита тридцятьчетвірка теж небезпечна | Історичний документ

Бій за село Горностайпіль йшов цілу добу. Лише 4 жовтня танкістам і автоматникам вдалося зачепитися за західну околицю. Але налетіла ворожа авіація. Бомбила жорстоко, в декілька заходів. Попалила три танки. Як тільки літаки відлетіли, гітлерівці пішли в контратаку. Довелося знову відійти в Страхолісся.

Однак і тут авіація ворога не залишила бригаду в спокої. За повітряними нальотами слідували наземні атаки. Причому піхоту тепер підтримували підійшли звідки-то «тигри» і «пантери».

Так тривало два дні. Нарешті гітлерівці видихалися. Залишивши на полі бою п’ять «тигрів» і три «пантери», вони відійшли від Страхолісся. Але ця перемога дісталася бригаді надто дорогою ціною: в її строю залишаюся всього лише дванадцять танків!

Пауза тривала недовго. Вже вранці 6 жовтня противник силами до півтора полків піхоти та за підтримки двадцяти «тигрів» знову перейшов в атаку. Основний удар гітлерівців тепер був націлений на ділянку, де оборонялися одні стрілецькі підрозділи.

Задум ворога був зрозумілий. Фашисти розраховували ввірватися в сусідній хутір, обійти Страхолісся з півночі, наступною атакою вибити Радянські війська з займаної позиції.

Свої сили командир бригади розставив наступним чином: на північній околиці закріпилися автоматники капітана Асессорова; в центрі села — спешенные (залишилися без бойових машин) екіпажі під командуванням капітана Захарченко. Їм була надана протитанкова батарея лейтенанта Палія. А решта танки були передані під командування майора Безрукова і відведені на південну околицю села, де і зайняли оборону.

Опівдні надійшло тривожне повідомлення: противнику все-таки вдалося витіснити стрілецькі підрозділи 77-го корпусу з займаних позицій. Отже, з години на годину потрібно було чекати удару по Страхолісся.

Так воно і вийшло. Вже через півтори години ворог атакував, завдавши першого удару по центру, де оборонялися спешенные екіпажі капітана Захарченко. Але успіху не добився, так як артилеристи лейтенанта Палія влучним вогнем змусили його «тигри» і «пантери» повернути назад.

Наступну атаку фашисти повели на батальйон автоматників капітана Асессорова. Спочатку їм вдалося потіснити батальйон. Але приспіла сюди мінометна рота старшого лейтенанта Бурынина відкрила такий щільний вогонь, що піхота супротивника змушена була спочатку залягти, а потім і в паніці відійти, понісши великі втрати. Танки ворога без прикриття у село увійти не зважилися.

— Ну тепер, думаю, настала і наша черга,— дізнавшись про те, що фашисти відбиті, сказав старший лейтенант Назаренко.— Повинні ж вони спробувати вкусити нас з півдня. З заходу не сунуться, там болото.

Його припущення справдилося спочатку лише наполовину. Незабаром до південної околиці села дійсно вийшли дві «пантери» і один «тигр». Цією групою машин противник явно вирішив провести розвідку боєм. І «провів»: вже через чверть години і «тигр», і «пантери» чадно димилися у сільській околиці.

А от десь до восьмої години вечора почалося найголовніше. На південну околицю Страхолісся пішло відразу п’ятнадцять танків і штурмових знарядь, за ними наступали густі ланцюга автоматників. Бій тривав до темряви. І танкісти бригади вистояли, не пустили фашистів у село. Але якою ціною! З усіх машин, більш-менш придатних до бою, залишилась тридцятьчетвірка старшого лейтенанта Назаренко. Більш-менш — тому, що була серйозно пошкоджена ходова частина, виведено з ладу двигун. Так що тридцатьчетверку можна було використовувати лише як нерухому вогневу точку.

Ніч пройшла спокійно. А з ранку 7 жовтня противник знову активізувався. При підтримці артилерії і авіації він вибив знекровлені стрілецькі підрозділи 77-го корпусу, і ті, відійшовши до Страхолісся, приєдналися до залишків 150-ї окремої танкової бригади. Таким чином, плацдарм, займаний радянськими підрозділами, звузився до розмірів цього села.

Опівдні гітлерівці вирішили захопити і Страхолісся. З півдня на село рушило до десяти танків і не менше полку піхоти. Їх зустріли вогнем не тільки стрілки, але і артилеристи лейтенанта Палія, мінометники роти старшого лейтенанта Бурынина і, звичайно, нерухомий танк старшого лейтенанта Назаренко.Підбита тридцятьчетвірка теж небезпечна | Історичний документ

Петро йшов слідом за ним, раз у раз озирався на решту напівзруйнована кам’яного фундаменту тридцатьчетверку, прощався з машиною. Адже стільки боїв вона служила екіпажу вірою і правдою! Скільки важких кілометрів фронтових доріг намотали на себе її надійні гусениці!

Уявив, як, можливо, вже через годину в ній будуть господарювати гітлерівці. Як під легіт солдатні в ненависних мундирах який-небудь «тигр» витягне її на тросі з окопу. Та як потягне за собою в полон.

І не витримав. Зупинився, якимось не своїм голосом промовив:

— Командир! Дозволь мені залишитися! Чесне слово, не можу! Ніби живого товариша напризволяще залишаю. Дозволь!

Старшин лейтенант пильно подивився в очі своєму механіку-водію, мабуть, прочитав у них такий нестерпний душевний біль, крутнув лобастой головою, сказав глухо:

— Добре, повертайся. Хоча… стривай-но.— І — стрілка-радиста: — Ляхів, передайте Трайнину кулемет і коробки з стрічками. Мало чого…— Сплеснув Петра по плечу.— Давай, охороняй нашу любушку. А я, як трохи стихне, проведаю тебе.

Знову опинившись в танку, Трайнин першим ділом надійно задраил всі люки. Встановив на місце курсовий кулемет, заправив у нього стрічку. І лише після цього, сівши на командирське сидіння, озирнувся через оглядові щілини.

Бій вже йшов на спад. Метрах в шестистах попереду палали, а то й просто стояли, безвольно опустивши хоботи своїх гармат, фашистські «тигри» і «пантери». Петро нарахував шість підбитих машин. Інші вцілілі, теж відповзли подалі від сільській околиці і тепер здалека вели млявий, швидше відволікаючий вогонь. Між чадящих машин групами і поодинці перебігали ворожі автоматники, ховаючись за броню від мінних розривів.

І раптом. Петро навіть здивовано і тривожно охнув, помітивши метрах в двадцяти, за руїнами полусгоревшей лазні, рогаті ворожі каски. Ось це номер! Невже гітлерівці націлилися на його танк? Або просто ця група думає просочитися в село?

Думки ще металися, а Петро вже діяв. Зісковзнув з командирського сидіння, швидко пробрався до курсового кулемета, тримаючи палець на спуску, вичікував.

Гітлерівці пішли. Насторожено озираючись, ланцюжком кинулися ні, не до танка, його вони, мабуть, вважали вже безпечної сталевий коробкою, а в напрямку крайніх будинків. І тут з танка по них довгою чергою вдарив кулемет.

З усієї групи назад пішло двоє або троє фашистів. Врятувала їх підбита «пантера». Вороги втекли в диму, а потім відповзли за броню.

Відігнавши гітлерівців, Петро знову повернувся в бойове відділення. Спробував маховик повороту башти. Безрезультатно. Вежу заклинило намертво. Посмикав підьомний механізм знаряддя і йому вдалося підняти його сантиметра на два. Придивився. Дістав кувалду, зубило. Через хвилину роботи знаряддя стало вільно переміщатися по вертикалі. І це вже добре.

Вчасно він впорався! Гітлерівці, мабуть, вирішили розправитися з нерухомим, але заважали їм танком, викотили на пряму наводку протитанкові знаряддя. Та не розрахували: викотили як раз по фронту. Петро Трайнин, жодного разу до цього не заглядывавший в приціл гармати, навів точно: кутник — центр мети. Натиснув на педаль спуску (снаряд, він знав, був вже в казенпике), і ворожа гармата, підкинута розривом, завалилася на бік. Треба ж, потрапив!

Настав ранок 8 жовтня. За три дні безперервних боїв фашисти видихалися, відійшли на вихідні позиції і уночі цього ж дня наші частини вибили противника з ряду населених пунктів, майже вдвічі розширивши по фронту захопив плацдарм.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: