Перший жіночий концтабір | Історичний документ

Перший жіночий концентраційний табір в Освенцимі I був створений в березні 1942 року. Розташований там до того часу чоловічий табір поділили високою цегляною стіною на дві частини. З жіночого концентраційного табору в Равенсбрюці в Освенцим привезли близько тисячі німецьких жінок, головним чином повій. У таборі на їх одяг нашивался чорний трикутник.

У чоловічих таборах роль наглядачів виконували «зелені» німці-злочинці, а в жіночому таборі — «чорні» німкені-повії. Національність грала вирішальну роль, так як забезпечувала їм привілейоване становище в таборі.

Жіночий табір в Освенцимі швидко поповнювався укладених з нових ешелонів. Незважаючи на величезну смертність, в середині 1943 року в ньому налічувалося 12 тисяч ув’язнених. Блоки були переповнені.

З чоловічого табору через високий паркан можна було побачити наголо стрижених жінок. Проте дивитися на них заборонялося. Коли на шосе ми зустрічали робочі команди з жіночого табору, то за наказом есесівців «Дивись направо, наліво!» повинні були повертати голови так, щоб не бачити жінок.

В іншому випадку укладений, будь то чоловік або жінка, отримував двадцять п’ять ударів батогом.

Переселення в Біркенау

16 серпня 1942 року жіночий табір з Освенцима був переведений в Біркенау. Командування табору скористалася цією нагодою для масового знищення в’язнів: 8 тисяч жінок перевезли в Біркенау, 4 тисячі — послали в газові камери.

У Біркенау жінки потрапили в ще гірші умови. Блоки там не мали підлог, вікон, самих елементарних зручностей.

Питної води не було зовсім, а для вмивання цілого блоку, в якому жило більш тисячі жінок, видавалася одна-єдина діжка води. Дістатися від одного блоку до іншого було надзвичайно важко: грунт в Біркенау болотиста.

Перший жіночий концтабір | Історичний документ

Його умови справили на нас жахливе враження.

Стрижені наголо, голодні і хворі жінки, як примари смерті, бродили між блоками.

Важкі дерев’яні черевики, взуті прямо на голі, поранені і хворі ноги, що грузли у страшній грязюці.

Було нестерпно важко дивитися на одягнених у жалюгідне лахміття жінок, які втрачали останні сили в марних спробах витягнути ноги з слизькій смердючого бруду.

Під ударами наглядачок вони падали прямо в грязь і залишалися лежати уздовж канав, навіть не маючи сил покликати на допомогу.

Грубість і жорстокість наглядачок лякала нас: неможливо зрозуміти, як вони могли так поводитися з жінками.

Прибуття нових жінок

У жіночий табір привозили жінок, відібраних у єврейських ешелонах, політично неблагонадійних жінок, які раніше сиділи в тюрмах (наприклад, в Терезине або Панкрац), жінок, евакуйованих з країн, яким загрожувало» наступ Радянської Армії (ці жінки приїжджали разом з дітьми).

У Біркенау зібрали жінок зі всієї Європи: серед них були югославські партизанки, російські жінки – офіцери, які втекли з таборів військовополонених, чешки і польки.

Не можна забути про 128 югославських партизанках, які прибули в табір влітку 1944 року. Вони відмовилися зняти військову форму, але голод і важка праця примусили їх до цього — в живих залишилося лише 12 жінок.

Так само як і чоловікам, жінкам наколювали номери, але у них були свої серії номерів.

Всіх жінок, крім німкень, остригали наголо. Їх одягали в старе лахміття, видавали їм дерев’яні черевики і вже на наступний день після прибуття в табір посилали на важкі роботи.

Свідок на Нюрнберзькому процесі Вайян-Кутюр’є так розповідала про своє прибуття в Біркенау: «В Освенцим я приїхала 27 січня 1943 року разом з групою, в яку входило 230 француженок. Серед нас була і Даніель Казанова, пізніше очолила рух опору серед жінок в Освенцимі. Коли нас привезли в Освенцім, стояли жорстокі морози. Проходячи через ворота табору, ми відчули, як зникає надія вирватися звідси живими. У таборі ми зустріли колону живих скелетів, нещасних в’язнів, які крокували на роботу. Нам стало страшно, і тоді ми, щоб додати собі мужності, заспівали Марсельєзу…»

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь