5 липня 1943 року гітлерівські дивізії, зосереджені на Курській дузі, перейшли в наступ. Ворог намагався загнати в бойові порядки наших військ потужні танкові клини, прорвати фронт, вийти на оперативний простір.
В бій вступили величезні сили піхоти, танків і артилерії, підтримувані численної авіацією. Фашистських літаків було так багато, що з перших же годин битви наші льотчики зрозуміли: боротьба з ворогом належить жорстока, тривала, наполеглива.
Іван Кожедуб, злітаючи по бойовій тривозі, пам’ятав слова командира полку:
— Хлопці, міцно тримайте повітря!
Льотчик розумів, якого величезного напруження волі зажадає разгоравшаяся битва. Мимоволі очі його шукали машину командира ескадрильї. Ось він, «лавочкін» старшого лейтенанта Федора Семенова — молодого широкоплечого чоловіка з обпаленим в одному з повітряних боїв особою.
Кожедубу з першого дня сподобалися спокій і розсудливість командира. Все мало в ньому — і швидка, рішуча хода, і доброзичливість, з якою він зустрів молодих пілотів, і манера поводження з ними, ще необстрелянными винищувачами.
Зараз він спокійно, впевнено вів свою групу назустріч літакам супротивника. З усієї маси ворожих машин Семенова привернув загін пікіруючих бомбардувальників «Юнкерс-87». У ньому було близько трьох десятків начинені бомбами літаків.
Кожедуб опинився в тій групі «Лавочкиных», які атакували бомбардувальники. Він намагався наслідувати свого комэску. Його охопило якесь самозабуття, але в той же час він намагався не упустити жодної дрібниці, діяти стрімко, але з розрахунком.
Намітивши собі трохи приотставший «юнкерес», Кожедуб зблизився з ним майже впритул і натиснув гашетку, вогненні траси вп’ялися у ворожу машину, прошили її наскрізь, вона загорілася, стала падати. Невже збив? Так, збив! Всі заспівало в душі Кожедуба. Адже це — його перший успіх, перша перемога. Збив! Збив! Збив!..
Але довго радіти й торжествувати не можна. Ескадрилья продовжує бій. На зміну розгромленої групи «юнкерсів» в небі з’являється нова. Кожедуб мілини «лавочкін» до одного з «юнкерсів».
Але бортові гармати мовчали. Ось ще один бойовий урок — вогонь по ворогові вести треба обачливо. Про це, коли ескадра повернулася на аеродром, Кожедубу суворо нагадав комеск.
— А загалом, — на закінчення сказав він, — молодець!
Скільки розмов було весь вечір серед молодих пілотів, тільки тепер у всіх деталях переживали бій. Він був успішним не тільки для Івана Кожедуба. Відзначилися в цьому вильоті і багато його товаришів — однополчани. А в 3 години ранку ескадра знову пішла в повітря. І знову успіх — Кожедуб збив два ворожих літака.