В три години ночі полк підняли по бойовій тривозі.
Війна.
Вже через двадцять хвилин шабельні ескадрони на рисях винеслись з розташування полку і потягнулися до західного кордону. Понеслися кулеметні тачанки. Ханпаша Нураділов з заздрістю проводив їх очима.
Слідом за ними вилетів за ворота і мінометний взвод лейтенанта Девітта.
Небо на заході осяялося зловісними вогняними сполохами. Попереду все гуркотіло, рвалося, ухало, гриміло, наче тисячами кувалд били по листового заліза. І на тлі цього гулу ледь чутно часта тріскотня рушниць і кулеметних черг.
Через дві години після нападу фашистів частини 3-ї Бессарабської кавдивізії вступили з противником у запеклі бої і змусили його перейти до оборони.
Спешенные частини дивізії осідлали дороги, що вели в бік кордону, і загородили наступаючому противнику шлях. Противник відкрив по залегшим ланцюгів 3-ї кавдивізії сильний артилерійський і мінометний вогонь, підтримуваний з повітря «юнкерсами».
Наша артилерія була ще на підході. Відповідали німцям тільки мінометні розрахунки. Эскадронные коноводы, кулеметні тачанки, мінометні вози розосередили в близькому лісі. Стоячи зі своєю возом біля самого узлісся і слухаючи звуки бою, Ханпаша мучився від бездіяльності. Десь там бився на смерть його друг Степан.
За короткий час Ханпаша добре вивчив і міномет. Всього кілька днів тому він просив лейтенанта Девітта перевести його в мінометники. Але лейтенант тільки усміхнувся:
— Товариш Нураділов, нам хороші їздові не менше потрібні, ніж мінометники. Встигнеш.
Згадав Ханпаша слова Муті. Війна дійсно була не такою, якою він собі уявляв. Замість того, щоб носитися по полю, тачанки стояли тут в укритті без діла. Кулемети до вогневої позиції поволокли вручну.
Сонце піднялося вже високо. Несподівано противник припинив обстріл. Встановилося затишшя зрідка порушували туки коротких кулеметних черг і хлопки гвинтівкових пострілів. У повітрі почувся наростаючий грізний гул. Вишикувавшись у сувору лінію, з заходу летіло «юнкерси».
— Повітря!
Бійці, що знаходилися на узліссі, кинулися під укриття дерев. Літаки повернули до лісу. Роблячи по одному лівий розворот, почали скидати свій смертоносний вантаж. Важкі бомби. Ліс наповнився неймовірним гуркотом. Вирвані з корінням дерева сторч злітали в повітря і важко падали вниз, руйнуючи і ламаючи в тріски сусідні дерева.
Противник, мабуть, шукав у лісі коней дивізії. Три бомби одна за одною впали на болотистий луг біля самого краю лісу, здіймаючи в повітря масу мулистого бруду. Ханпаше здалося, що біля самих вух у нього вибухнула якась величезна сталева цистерна. Земля гойднулася і кудись пішла з-під ніг. Світ померк. Кругом все стало жовтим. Через кілька секунд він прийшов в себе. Він лежав на купі рідкої бруду, викинутої з величезної воронки. Поворухнувся. Руки і ноги були цілі. «Юнкерси» йшли.
— Шуї та валла вирца! — не витримав і вилаявся Ханпаша по-чеченськи.
Підбіг їздовий Андрій:
— Ханпаша, цілий?
— Зовсім цілий. Ах, шайтан їх візьми! — відповів він, очищаючи з обличчя і голови липку бруд. Поглянув на коней. Одна з них лежала на боці, билася і марно намагалася піднятися з величезної купи бруду, що обрушилася на неї. З допомогою Андрія Ханпаша підняв коня. І на возі було повно землі та бруду, наче хтось навмисне навантажив її.
Ханпаша став чистити коней. Підходили червоноармійці, кілька зраділі несподіваного розваги.
— Ханпаша, куди глину везеш?
Відразу зрозумівши, в чому справа, Ханпаша незворушно відповів:
— На базар…
— Почім пуд?
— Відійди далі! У солдата які гроші? Не купиш — не чіпай.
Червоноармійці засміялися. В цей час під’їхав майор Брикель. Побачивши його густо вимазані брудом обличчя, на якому видно було тільки білки очей і сліпучо-білі зуби, майор мимоволі засміявся.
— Боєць Нураділов, що з вами?
— Лікар сказав, трошки грязем лікуватися треба, товаришу майор.
— Полегшало?
— Зовсім здоровий став, товаришу майор.
— Гаразд, гаразд. А ви, хлопці, допоможіть йому.
Бійці кинулися чистити віз. За всю бомбардування в лісі були вбиті два коні.
До десятої години ранку до району, обороняемому полком, підтяглася артилерія, приданная 3-ї дивізії. Опівдні гітлерівці почали артпідготовку, маючи намір пробити в обороні кавалеристів пролом для розвитку наступу на Львів. На кожен снаряд наші гармати тепер теж відповідали снарядом. До вечора супротивник зробив три атаки. Всі вони були відбиті. Але на тридцатикилометровом ділянці оборони 3-й кавдивізії між містом Рава-Руська та Жулькевом ворогові вдалося просунутись на 10 — 12 кілометрів вглиб нашої території.
Так минув перший день війни.