Після перших хвилин Великої Вітчизняної війни на литовському кордоні зав’язався бій.
Слідом за артилерією загуркотіли фашистські танки і бронемашини. По шосе Радянських — Таураге мчали мотоциклісти.
По команді начальника застави прикордонники відкрили вогонь з кулеметів і гвинтівок.
Незабаром німці почали відходити вліво з-під обстрілу, продовжуючи свій рух на Таураге. Але ось по фронту оборони з лісу показалися піхотинці ворога. Вони йшли щільним ланцюгом на весь зріст, стріляючи на ходу з автоматів.
— Припинити вогонь! — скомандував Богун.— Німців підпустити ближче, стріляти по ланцюгу.
Коли ланцюг наблизилася, пролунала нова команда:
— По фашистам — вогонь!
П’ять разів гітлерівці кидалися в психічну атаку на прикордонників і п’ять разів відкочувалися назад, залишаючи вбитих і поранених. Чимало їх знайшла тут свій безславний кінець. Весь простір перед окопами застави було всіяне ворожими трупами. Наступ німців було зупинено.
Але перепочинок тривала недовго. Через півгодини фашисти почали масований артилерійський і мінометний обстріл позицій застави. Запалали дерев’яні будівлі казарми і будиночок, в якому жила сім’я начальника застави.
На правий фланг оборони прикордонників, де перебували Максимов і Коротких, в цей час рухалися три німецьких танки. Кулеметники помітили, як з палаючого будиночка начальника застави вискочила жінка з дитиною на руках. Вони дізналися дружину лейтенанта Богуна. Вона бігла і падала, підіймалась і знову бігла прямо до окопів правого флангу. Начальник застави щось кричав їй, махав рукою, але з-за лязгания гусениць танків не можна було розібрати жодного слова.
Між тим артилерійська стрілянина замовкла. Проте, немов на зміну їй, відкрили вогонь з гармат і кулеметів. Три фашистських танки, впритул підійшли до протитанкових надолбам. Лейтенант Богун послав трьох бійців з падінням закидати ворожі машини зв’язками гранат.
Солдати, використовуючи чагарники і складки місцевості, потайки дісталися до танків і опинилися у них в тилу. Полетіли в’язанки гранат, зметнулися вибухи. Два танки закурились. Третій повернув назад, але встиг наробити біди: несметной чергою прошив одного з трьох сміливців.
Ніхто не знає, про що він думав у свої останні хвилини. В одному можна було не помилитися: Максимов думав, як подорожче віддати своє життя. І поки у нього залишалися патрони, він стріляв по фашистам. Проте йшов просто на нього танк пострілом з кулемета вбив Максимова, а потім завалив його в окопі землею…
У цей же самий час комсорг Росляков разом з чотирма пораненими бійцями спробував пробратися до лісу. Але це їм не вдалося. Біля них розірвалося кілька снарядів, і хвилею від одного з вибухів їх звалили на землю, а потім засипало. Росляков залишився живий, тільки втратив свідомість. Коли прийшов до тями, почув автоматиці черги і німецьку мову. Спробував повернути голову, щоб дізнатися, що там відбувається, але гострий біль в шиї не дала йому це зробити. А тут ще здолала сильна нудота. Обмацав голову і шию, забруднився в крові — зрозумів, що поранений і контужений. Неймовірна тяжкість тиснула на груди, обгоріла шкіра кровоточила. Замість гімнастерки на тілі залишилися рвані шматки тканини.
Росляков спробував встати, але тут же впав знесилений. З великим трудом поповзом добрався до лісу, сховався в кущах. Тут він знову втратив свідомість, на цей раз від болю, фізичної втоми і нервового перенапруження…
Отямився Росляков вранці наступного дня від пташиного гомону. Через день його виявила група бійців з будівельного взводу, який працював на спорудженні оборонної об’єкта на кордоні. З ними виявилися два прикордонника. Вони забрали Рослякова з собою і рушили на схід, до своїх. Восьмого серпня при виході з оточення їм довелося вступити в бій з німцями.