Перший бій бронепоїзда “Пермський робочий” | Історичний документ

Наказ виїхати з Москви на фронт 30-й дивізіон отримав вже в кінці лютого 1942 року.

Шлях наш лежав через Клин, Далинин. Вперше ми побачили зруйновані, спустошені міста. На вокзалах — обгорілі вагони, розбиті будівлі, на вулицях — суцільні руїни. На великій вузловій станції Бологоє, куди ми прибули пізно ввечері, вперше самі потрапили під бомбардування. Вузол був міцно захищений зенітними засобами, але окремим літакам час від часу вдавалося прориватися.

Відразу після нальоту поїхали далі. Часто і подовгу стояли на станціях, так як дорогу майже безперервно бомбили, шляхи раз доводилося відновлювати.

Але, незважаючи на затримки, до місця призначення прибули вчасно: станція Любница в Валдайському районі Новгородської області. Це була вже прифронтова станція, тут розвантажували військові ешелони, звідси відправляли поранених. Для ворожої артилерії станція була недосяжна, але бомбардуванням піддавалася частим і жорстоким.

Для нас було підготовлено спеціальне місце стоянки — безвихідь в глухому лісі біля роз’їзду Быльчино в 23 кілометрах від лінії фронту. Легкий ж бронепоїзд стояв трохи ближче до передової — неподалік від Любницы.

Командував Північно-Західним фронтом у ту пору генерал-лейтенант П. А. Курочкін. Ми прибули у Любницу в першій декаді березня 1942 року та надійшли в оперативне підпорядкування 34-ї армії генерал-майора Н. Е. Берзаріна, згодом першого радянського коменданта Берліна.

Поки йшла розвідка, виявлення і уточнення вогневих точок і засобів противника, налагодження зв’язку з передовою і з залізницею, екіпаж і бойові розрахунки займалися навчанням, відпрацюванням майбутніх бойових завдань.

До межі були зайняті зв’язківці. Не менше роботи було і у розвідників, які не виходили з спостережного пункту з ранку і до глибокої ночі — виявляли ворожі вогневі точки, заносили їх на схему і передавали на командний пункт. А вже там готували дані для артилерійського і кулеметного обстрілу. Командування наше разом з командуванням польових частин обирало вогневі позиції для бронепоїздів, звідки вони повинні були наносити удари по ворогу.

Лінія фронту проходила між станціями Мури і Лычково. До передової виїжджали майже щодня. Тут тримала оборону одна з частин оточеної під Старою Русою 16-ї німецької армії.

Часто бронепоїзда потрапляли під мінометний обстріл і нальоти ворожої авіації, особливо біля самої станції Лычково, де залізничне полотно проходило через відкрите, без єдиного деревця, поле. Правда, в перший тиждень бойових дій, з 8 по 15 березня, нальоти були ще не особливо сильними, зенітники успішно справлялися з ними.

В середині березня перед дивізіоном була поставлена конкретна бойова завдання: допомогти піхоті зайняти добре укріплену станцію Лычково.

Але для цього насамперед треба було вибити противника з пануючою висотки, з якої добре проглядалася і прострілювалася вся місцевість. Піхота наша, залегшая в заболоченій низині, перебувала в дуже важкому становищі: противник буквально не давав підняти голови. Зручно було діяти з висотки і фашистським снайперам. Саме від снайперської кулі загинув розвідник Кирьянов.

На вогневі позиції прибув бронепоїзд години до восьми. Перші ворожі траншеї розташовувалися всього в 800 метрах від залізничної колії. Вже починало світати. Ранок вставало сонячний і морозний — перше ранок не оборонних, а активних бойових дій. Залізничне полотно піднято високим насипом. Всі люди на своїх бойових місцях і налаштовані по-бойовому.

Надійшов наказ відкрити вогонь з усіх гармат. Для початку випустили по 30 снарядів. Потім із спостережного пункту стали коригувати вогонь по заздалегідь виявлених цілей.

Але і противник на висоті не мовчав, вів за бронепоездам минометно-артилерійський вогонь. Одна з мін потрапила в бронеплощадку. Броня витримала, лише порвало кілька болтів кріплення

На одному місці бронепоезду стояти протипоказано. Він то і справа просувався вперед або відкочувався назад на заздалегідь підготовлені позиції. Так само активно діяв і МБВ.

Бій затих в четвертій годині дня. Але з передовою відійшли тільки з настанням темряви.

Перший бій бронепоїзда Пермський робочий | Історичний документ

На основній базі в Быльчино бронепоїзд привели в порядок: прочистили знаряддя від нагару і зачохлили, зібрали стріляні гільзи, поповнили на стелажах запаси снарядів і патронів. За вечерею старшина Володимир Батраков розщедрився: вперше видав фронтові сто грамів. Але все одно довго не спалося: кожен заново переживав усі перипетії першого бою.

На другий день знову рано вранці виїхали на передову, зайняли позиції — один бронепоїзд у півкілометра від іншого.

Цього разу завдання було поставлено дещо інша: обома бронепоїздами одночасно провести півгодинну артпідготовку на вузькій ділянці фронту, щоб дати можливість стрілецького батальйону атакувати висоту. Було видно, як потай підтягувалася на вихідний рубіж піхота. Через наглядові щілини висотка як на долоні: там вирувало суцільне море вогню. Рівно через 30 хвилин бронепоїзда перенесли вогонь в глибину ворожої оборони, а наша піхота піднялася в атаку.

Проте атака була відбита — з чималими втратами.

Тоді командування вирішило зосередити вогонь на вогневих точках, виявлених у процесі бою. Військова артилерія допомогти бронепоездам майже не могла: у неї був надзвичайно обмежений запас снарядів.

Весь день пройшов в обопільній перестрілці. І весь день тяглися з передовою поранені. Одні ковыляли самі, інших тягли на спеціально пристосованих лижах, третє тягли на шинелях і плащ-палатках. Не залишали на полі бою вбитих. Перев’язувальний пункт був обладнаний неподалік, в насипу залізничного полотна. Після первинної обробки поранених відправляли далі — в госпіталь на станцію Максатиха.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам