Кремлівські куранти відрахували дванадцять годин ночі. Тільки що зникла місяць. Стемніло, і приземкуваті тридцятьчетвірки не поспішаючи попрямували за вказаним маршрутом. Попереду йшла машина Количева. Зробивши великий гак, через прилеглий лісок гвардійці на стику фашистських підрозділів перетнули лінію оборони гітлерівців і вискочили на околицю міста. Петляючи вуличками, вони дісталися до залізобетонного моста, що з’єднував центральну частину міста з околицею.
Сиділи на танку сапери зістрибнули і тут же доповіли, що міст підірвали.
— Що ж робити? — подумав Количев. Але тут він згадав, що є ще дерев’яний міст.
Починало світати. Гвардійці розвернулися і кинулися за командиром взводу.
— Попереду німці! — крикнув сержант В. П. Гукалов. Количев припав до перископу. Фашисти розгортали протитанкову гармату.
— Швидше, Гусман! — наказав Количев. Через хвилину танк здригнувся, трохи нахилився, потім випростався і пішов далі. З фашистської гарматою було покінчено.
Гвардійці поспішали. Ось гітлерівці зустріли їх кулеметним вогнем. Але бійці подолали ворожі загородження і вискочили до мосту. Назустріч вибігла жінка і стала кричати, що міст заміновано.
— Швидше обстежити міст! — наказав Количев саперам. Поки ті знешкоджували і витягали міни, Количев дав радіограму на пункт зв’язку про те, що міст захоплений. Радист вказав координати. Фашисти відкрили вогонь, але було вже пізно. За тремтячому від тяжкості дерев’яному настилу гвардійці переправилися через річку. Для охорони мосту до підходу своїх військ Количев залишив дві машини і сапера, а потім рушив на центральну вулицю, до Будинку Рад. Побачивши радянський танк з червоною зіркою та знаком «Гвардія», мінчани з криками «Ура!» кинулися на вулицю. Ось до танку Количева підбігла жінка і почала розмахувати руками. Мендубаев прочинив люк.
— Колона фашистських автомашин попрямувала до мосту! — кричала вона.
— Гусман! До мосту! — скомандував Количев.
Близько 200 автомашин з вантажами, затиснуті з двох сторін кулеметним вогнем наших танкістів, не дійшли до переправи. Бачачи, що діватися нікуди, вцілілі гітлерівці змушені були підняти руки і здатися в полон. В цей час в місто увірвалися інші підрозділи бригади, піхота і артилерія. До результату дня столиця Радянської Білорусії була очищена від німецько-фашистських окупантів.
Гвардійці переслідували фашистів. Попереду мчав «Микола Обыскалов». Ось Количев помітив, що по шосе рухається колона гітлерівців. Не роздумуючи, він в’їхав на шосе, врізався в колону і змусив гітлерівців скласти зброю.
Увечері, коли гвардійці перебували за кілька кілометрів від міста і на землю опустилися сутінки, над Москвою гримів салют на честь радянських воїнів, які визволили столицю Радянської Білорусії. Це був салют і відважному екіпажу прославленого «Миколи Обыскалова».
Радянська Армія гнала німецько-фашистських окупантів на захід. Переслідуючи та знищуючи їх, екіпаж Н. В. Количева пройшов ще сотні кілометрів. Він громив окупантів на землі Білорусії і Литви і одним з перших увірвався в цитадель німецьких баронів — Східну Пруссію.
У серпні наказом командира 2-го гвардійського танкового корпусу Миколі Колычеву було присвоєно звання «старший лейтенант», а через декілька днів він вступив на посаду командира танкової роти. Танк «Микола Обыскалов» був переданий краще екіпажу його роти на чолі з гвардії лейтенантом П. В. Івановим.