24 травня 1942 року. Запам’ятаємо цей день — день першої в історії другої світової війни газової атаки на радянських солдатів в катакомбах Аджимушкая .
Спогади Н. А. Єфремова
«…Майданчики перед виходами з катакомб заповнюються людьми. Зриваючи нігті, ранячи особи про гострі кути каменів, жінки судорожно розбирають завали. Інші з закатившимися очима, із закривавленими обличчями притискають до себе посинілих від задухи дітей.
Надлюдськими зусиллями виконана нора. У неї спрямовуються збожеволілі жінки, діти…
Відчувши цілющі струмені свіжого повітря, з усіх кінців катакомб біжать до виходу натовпу людей. Не розуміючи нічого, жінки, діти, старі люди прагнуть вирватися на повітря.
Опинившись нагорі, нещасні біжать до бочок з водою, що стоїть недалеко від входу. П’ють квапливо, жадібно, вичерпуючи воду тремтячими руками.
Німецькі автоматники стоять на пагорбі і цинічно пересміюються. Потім по команді піднімають автомати. Біля бочок стає тісно від трупів… Нарешті фашисти, мабуть, втомилися від своєї кривавої потіхи.
Побудувавши біженців в дві колони, вони заганяють їх в табори, обладнані тут же, неподалік від каменоломень. Тих, хто не може йти, пристрілюють на місці. Дорога, що веде до Керчі, встелена трупами…»
Спогади Е. Ф. Валько
«Коли німці почали кидати димові шашки і гранати, пускати в катакомби газ, сталося щось жахливе. Діватися було нікуди. Спершу ми спробували йти по штольнях глибше у катакомби, але там виявилося ще більш душно.
Деякі задихнулися відразу, впали в несвідомому стані, а інші намагалися наблизитися до амбразурам і проломам, щоб вдихнути свіжого повітря, але там гриміли розриви гранат.
Ми лягали на землю, заривалися особою у вологий пісок, лізли під брезент, ховалися хто чим міг, але це не рятувало.
Знемагаючи від задухи і майже втрачаючи свідомість, я чула крики, зойки, благання про допомогу і найжахливіше, отдающееся болем у серці крики дітей, їх передсмертне захлебывание.
Спершу я намагалася допомогти іншим, але, відчуваючи, що не в силах нічого зробити, впала у відчай. Прийшли військові… Деяким дали протигази, іншим—мокрі шматки марлі, вати, просто ганчірки.
Дали щось мокре і мені. Я змочила особа, прилов жила до рота. Дихати стало трохи легше.»
Спогади А. В. Бєлова
«В ніч на 25 травня біля входів в каменоломні німці встановили якісь машини, і по коридорах заструменів дим, пахне хлором. Він був отруйним. Нас, командирів і бійців, було тут ледве десята частина. Жертвою злочину фашистів повинні були стати тисячі беззахисних жінок, стариків, дітей.
Моторошні сцени розігралися в мороці Аджимушкайських катакомб. Звідусіль доносились крики жаху, крики жінок, плач дітей, стогони і крики вмираючих.
Тисячні натовпи людей кинулися бігти нагору, але входи були завалені, а фашисти бавилися, стріляючи і кидаючи газодимовие шашки.
Каменоломні відразу обезлюдніли. Залишилися… майже виключно військові. Це були найміцніші, наймужніші люди, готові до будь-яких випробувань».