Перетворений у фортецю Брянськ | Історичний документ

Після звільнення Карачева солдати борються з пожежами. Від гарячої золи тріскається шкіра і кирза на чоботях. Вогонь поступово згасає, то тут, то там тліють лише головешки. Розчищена в першу чергу центральна вулиця, що веде в Брянськ. За нею тягнуться підкріплення, підсобні служби.

На схід повзе колона полонених в кітелях мишачого кольору. Конвоїри не стільки охороняють їх, скільки стримують жінок, люто рвуться до строю. Жінки плюють в обличчя полонених, намагаються вирвати жмут волосся з-під пілотки, видряпати очі.

Такий люті цивільних я ще не бачив. В чому справа?

— Так це ж не німці. Це — зрадники, власовці.

Жінки кричать навперебій:

— Судити зрадників по всій строгості радянського закону!

Брянськ фашисти залишати не збиралися. Навпаки, вони стягували сюди сили. Місто, що розкинулося на пагорбах, був перетворений у фортецю. На обривистих берегах Десни — доти і дзоти. Станції Брянськ-1 і Брянськ-2 ворог зруйнував дотла; вирубавши лісу, прилеглі до залізничного полотна. Гітлерівці зробили все для того, щоб створити собі хороший огляд місцевості на багато кілометрів.

В соснових борах, що розкинулися уздовж шосе Карачевою — Рославль, зосередилися наші війська. Здалеку навіть неозброєним оком видно був красень місто, залитий променями вересневого сонця. Наша артилерія не вела вогонь по місту, авіація не завдавала бомбових ударів по його вулицях і площах: хотіли зберегти Брянськ.

А фашисти методично виробляли вибух за вибухом. Кожен день то в одному, то в іншому районі міста спалахували пожежі, високо в небо піднімалися клуби чорного диму, осідали, мовби провалювалися крізь землю, кращі будівлі, пам’ятники. На очах змінювався силует міста.

Кожен новий вибух — саднящая, незагоєна рана. Солдати не знаходили собі місця: швидше б вже штурм!

Петя Білий, як завжди, стирчав у оперативної групи штабу 11-ї армії.

— Штурм, кажеш, — повторив він загадково. — Не вийде! Ви ж загартовані воїни. Пора вже навчитися керувати своїми почуттями. Не можна нині приймати поспішних рішень. Розум потрібен!

— Знаємо, Петя, що у тебе розуму — палата. Ти б краще не філософствував, а просвітив.

— Навіщо вчити? Читайте в найближчих номерах мої кореспонденції. Вийшли вони що треба! Написав їх з дозволу командувача армією.

У кореспонденціях Петра Білого, надрукованих під рубрикою «Вчора на нашій ділянці фронту», розповідалося про сміливих обхідних маневрів наших частин.

Німці з особливим завзяттям обороняли залізницю і шосе Брянськ — Карачевою. Йти тут на ворога в лоб — нерозсудливість. Полковник Українець, командир 323-ї стрілецької дивізії, що діє на цій ділянці, прийняв інше рішення. На передовій перед Брянському залишив невеликі заслони, яким наказав проявляти більше активності, частіше відкривати вогонь по ворожих позиціях, ділити вигляд, що піхота готується до переправи. Головні ж сили дивізії рушили лісовими дорогами до селища Фокіно і до станції Брянськ-2. Німці не чекали тут атаки. Наша піхота перекинула противника і вийшла на берег Десни.

Перетворений у фортецю Брянськ | Історичний документ

197-я стрілецька дивізія полковника Абашева в цей же час опанувала селищами імені Толстого, Володарського, Урицького і станцією Брянськ-1.

Ворог насторожився. Він з дня на день чекав нашого кидка через Десну.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: