Контрнаступ радянських військ під Москвою почалося без суттєвої підготовки як розвиток ряду контрударів. В ході оборонного бою для Червоної Армії об’єктивно склалися сприятливі умови, і їх намагалися використовувати.
Конкретні завдання настання визначилися, коли стало ясно, що гітлерівські війська остаточно видихалися.
1 грудня 1941 р. Сталін затвердив план контрнаступу, представлений Жуковим. Навіть після отримання підкріплень Західний фронт не мав переваги над супротивником в танках, артилерії й живій силі. Однак наші з’єднання володіли такими важливими перевагами, як справність техніки і її готовність до роботи в умовах зими. Близькість складів і мала протяжність головних комунікацій дозволили оперативно заповнювати втрати озброєння. Поступаючись ворогові в кількості автомобілів і транспортних літаків, радянські війська на початку зими виявилися більш мобільними за рахунок використання розвиненої мережі залізниць схід від Москви і гужового транспорту. Червона Армія отримала незрівнянно великі підкріплення, ніж німці в усіх видах озброєнь.
Тенденція зміни співвідношення сил авіації на центральній ділянці Східного фронту виявилася для німців невтішною: командування “люфтваффе” змушене було перебудовувати бойову роботу у зв’язку з виведенням з – під Москви 2-го авіакорпусу і штабу 2-го повітряного флоту. На нараді в ставці Гітлер стверджував, що скорочення повітряних флотів до двох нічого не змінило з точки зору оперативно-тактичного використання авіації на трьох напрямках. У розвиток вказівок фюрера штаб групи армії «Центр» підготував лист № 2834/41, де, зокрема, говорилося: «Штаб 2-го повітряного флоту відводиться для виконання інших завдань. Командування сполуками 2-го повітряного флоту, що діють в районі групи армій «Центр», з 30.11.1941 р. приймає 8-й авіакорпус, підпорядкований безпосередньо головному командуванню ВПС… Права 2-го військово-повітряного округу з 01.12.1941 р. переходять до військово-повітряному округу «Москва», який входить в оперативне підпорядкування 8-го авіаційного корпусу».
Йому ж підпорядкували «2-е авиакомандование» генерала Фибига, що залишився на Східному фронті.
Оцінюючи перекидання в Італію 2-го авіакорпусу, німецький історик С. Беккер так прокоментував це: покинув Східний фронт тільки штаб корпусу. Основні ескадри, які входили до його складу,— SKG210, KG3, KG53, JG51 і StG77 — залишилися в Росії. Однак необхідність заново сформувати 2-й авіакорпус в Італії зажадала перекинути туди резерви з Німеччини. Тому залишилися під Москвою з’єднання, як вже неодноразово зазначалося, не отримали поповнень.
Не тільки в Італії убували штаби і частини люфтваффе. Радянські контрудари під Ростовом і Тихвиным змусили німецьке командування «розтягнути» ескадри по широкому фронту. Так, бомбардувальники з KG76 діяли одночасно проти радянських військ, що билися на Ленінградському, Волховському і Калінінському фронтах. Начальник штабу Верховного головнокомандування вермахту генерал-фельдмаршал В. Кейтель запропонував використовувати ескадру StG77 для полегшення становища в районі Ростова. 28 листопада 1941 р. в щоденнику начальника Генерального штабу сухопутних сил генерала Гальдера з’явився запис: «Оскільки ці авіагрупи повинні бути взяті у Гудеріана, де вони необхідні для успіху подальшого наступу, доводиться відмовитися від цієї пропозиції». Але вже через день авіагрупи I і lll/StG77 перемістили на південь для участі в боях біля Ростова, в Криму і на річці Міус. Зрозуміло, чому Р. Гудеріан згодом визнав: «Ростов став початком наших бід; це був перший застережний сигнал».
Ескадри люфтваффе зустрічали зиму 1941 — 1942 рр., значно поступаючись радянських ВПС в кількості літаків, особливо справних. Але німці не визнавали цього факту. Вони оцінювали чисельність авіації Західного фронту всього в 210 літаків, з яких 88 нібито становили винищувачі. 6 грудня 1941 р. в гітлерівській ставці обговорювалося питання про можливе використання частини наявних на центральному ділянці авиасоединений під Ленінградом. І хоча рішення про перебазування груп і ескадр не відбулося, в наявності була явна недооцінка суперника.
В ході цих обговорень ніхто з вищого керівництва Третього рейху не висловив побоювання за долю групи армій «Центр». 3 грудня 1941 р. головне командування сухопутних сил також констатувало: противник «стік кров’ю і нездатний до контратаці»; «слід вважати, що у ворога в даний час немає значного числа сформованих сполук».
Після 5 грудня в Німеччині зі сторінок газет і в передачах по радіо майже зникло слово «Москва». В них регулярно почали з’являтися повідомлення про «поганих погодних умовах і поганому стані доріг на центральній ділянці Східного фронту». 8 грудня «Фелькишер беобахтер» — головний рупор нацистської партії — під заголовком «Успішні бої на Східному фронті» інформував тільки про обстановку на Карельському фронті і під Ленінградом, обходячи мовчанням центральне на-правління. Правда, на другій сторінці повідомлялося: «Тут, під Москвою, щодня бачиш, що нанесена важка поразка, їх авіація майже розгромлена. Перепочинок, яку надала погода, їм уже не допоможе. Змінити свою долю росіянам не вдасться, як би вони не чинили опір». Однак незабаром події на Східному фронті змусили геббельсівську пропаганду перебудуватися.