Перед нами — Карачевою, місто, розташований на півдорозі від Орла до Брянську. Ці міста з’єднані прямим, як стріла, асфальтованих шосе. Місцевість відкрита, німці у вигідному становищі.
У сутичках за Карачевою було багато вигадки, розігрувалися такі комбінації, які важко було передбачити навіть у полкових і батальйонних штабах. Але розгадати маневр, щоб про нього написати, не так-то просто. У запалі бою не візьмеш «інтерв’ю». Его тобі не оборона, коли можна днями розмовляти з хлопцями, допитуватися до головного годинами. Тепер доводилося пильніше спостерігати, самому думати, що до чого.
В тих боях все було новим, неповторним. І те, що артилеристи без підказки, без спеціальних вказівок приходили в критичну хвилину на допомогу піхоті, і те, що стрілки давали мудрі поради танкістам, і те, що наші пікірувальники з’являлися саме тоді, коли відчутну допомогу стрільцям могла надати тільки авіація і ніщо інше.
Ось я на батареї важких знарядь. Артилеристи добре обробили німецькі позиції, стрілки увірвалися в село на ближніх підступах до Карачеву. Там йде рукопашний бій. Свою справу гармати зробили, батарея отримала похвалу від свого командування. Можна чекати чергових вказівок. Але командир батареї Розумовський не відходить від стереотрубы. Він дозволяє і мені оглянути місцевість. За селом — відкрите поле, далеко — узлісся. Офіцер дає вказівку своїм розвідникам висунутися вперед. Поповзли солдати з біноклями, за ними — зв’язківці з котушками телефонних проводів. Незабаром розвідники доповіли по телефону: «Готові вести коригування».
Постріл. Коректувальник повідомив, що снаряд ліг правіше сараю, розташованого недалеко від узлісся. Знову постріл. «Перебрали вліво», — повідомляє корректировщик. Мета вразили після третього пострілу. І нова команда: «Засікти мета! Передати координати на всі знаряддя».
«Що задумав Розумовський?» — намагався збагнути я.
Розгадка прийшла не відразу. Виявляється, командир батареї «йшов» попереду піхоти. Він готував батарею до ведення вогню по узліссі, звідки німці швидше за все можуть контратакувати наших.
— Можна мені до розвідників? — звернувся я до командира батареї.
Оглянувши мене з ніг до голови, дозволив, виділивши зв’язкового.
Коригувальники прилаштувалися на пагорбі у густому чагарнику правіше села. Там вже замовкли автоматні черги. Ланцюг з’явилася у відкритому іоле, прямуючи до узлісся. Чути тупіт. І раптом узлісся наїжилася, спалахнули, затарахтели ворожі кулемети, ухнуло німецькі гармати, їх викотили на пряму наводку. З заростей виповзли «тигри».
Спостерігач доповів обстановку. У мембрані була чутна команда Розумовського: «Швидкий вогонь з усіх гармат!»
Над нашою головою зашуршали важкі снаряди. Два німецьких танки загорілися, ще два зупинилися з підбитими гусеницями. Падали підкошені дерева, летіли в повітря грудки землі та колоди від наспіх створених німецьких споруд.
Залегшая під ворожим вогнем, наша піхота піднялась. На узліссі зав’язалася рукопашна сутичка. Знаряддя Розумовського перенесли вогонь в глиб лісу.
Все начебто просто. А для мене дрібниці цього бою були військовою академією.
Так крихту за крупицею збирали ми військову мудрість, яка через газету повинна була ставати предметним уроком того, як малою кров’ю здобувати перемогу.
І новий бій, тепер вже за Карачевою.
Розумовський наказав розвідникам рухатися за піхотою. Батарея не змінює позицій, так як поки є можливість вести прицільний вогонь. Розвідники розташувалися на насипу залізничного полотна, яке піхота успішно подолала. Танки, що супроводжували стрільців, зупинилися. У машин з’явився зв’язковий, який передав побажання командира стрілецького батальйону: «В лоб, через переїзд, йти не раджу. Вулиці на околицях Карачева заміновані. У кам’яних підвалах будинків амбразури, з яких стирчать стовбури знарядді. Добре б танкам прорватися обхідним шляхом і дати вогник по німецьких тилах».
Рада начебто слушна, але танкісти, які перебували під прикриттям насипу, чомусь роблять все навпаки. Запущені на всю міць мотори, як перед атакою. Рев машин докотився до німців. Лунає наказ: «По машинах!» Не встигли задраїти люки, як градом полетіли ворожі міни. Танки взад-вперед, взад-вперед: повна картина розгубленості і паніки.
— Чого це вони? — запитую я у артилеристів.
— Німців дражнять, знають, що міни малого калібру для їх броні що слону дробина. Заодно і нам допомагають засікти німецькі батареї.
Танкісти і справді, розігравши підготовку до атаки, під шумок непомітно пішли.
Поки йшла артилерійська підготовка, поки придушувалися німецькі кулемети і гармати, поки розчищали мінні поля сапери, танкісти, як сніг на голову, з’явилися в тилу німців і відкрили вогонь по обозам і машин ворога, створивши на шосе затори, переполох.
Карачевою — наш!