Перебільшення заслуг армії | Історичний документ

У Головній армії теж були свої герої. В офіційній переписці в той період часто зустрічалися прізвища козацьких генералів, успішно командували кінними загонами з кількох полків (А. Д. Мартинов, Д. Е. Греків, В. о. Орлов-Денисов, Н. В. і А. В. Иловайские, А. А. Карпов, Д. Е. Кутейников, В. Т. Денисов та ін). Але головним героєм епопеї переслідування і вигнання французів за межі Вітчизни все ж був визнаний М. І. Платов, хоча і у нього не бракувало недоброзичливців, число яких постійно збільшувалося.

Конфлікт «вихор-отамана» з російським головнокомандуючим зовні здавався вичерпаним, але відлуння минулих чвар явно давали про себе знати. Незважаючи на коректний тон їх оперативної листування, в приказаниях останнього часто зустрічалися майстерно приховувані нотки роздратування і невдоволення: закиди у бездіяльності і неточне виконання розпоряджень, нарікання за повільне просування вперед і пасивне переслідування противника. Парадоксально, але майже такий же набір звинувачень в той період численні армійські критики висували як раз і проти М. І. Кутузова.

Що стосується Платова, то він справді не виявляв при переслідуванні противника надзвичайної активності, але на те у нього були цілком очевидні причини. Його частини рухалися попереду російських регулярних військ, що діяли на фланги і на комунікації французів. Армія Наполеона тоді перебувала в критичному стані, її лав постійно танули за рахунок відстаючих і мародерів, крім того, тривав масовий падіж кінського складу, внаслідок чого кидалися у великій кількості вози і залишалися знаряддя.

Перебільшення заслуг армії | Історичний документ

Наприклад, у російсько-турецьких війнах XVIII ст. керувалися простим правилом, що під пером «нема чого жаліти ворога — вони ж бусурмани». Звичайно, грандіознішими виглядали і видатні особисті зусилля воєначальника і підлеглих йому військ. Але щоб такі барвисті і захоплюючі описи перебільшених перемог безперешкодно проходили і їм вірили, були необхідні, як мінімум, або зацікавленість самих «верхів» (хоча б у першій інстанції) в отриманні такої інформації, або відсутність незручних свідків, тобто сусідів-генералів, можуть оскаржити прийдешні лаври переможця.

В даному випадку отаман, будучи безконтрольною і самостійним начальником далеко від Головної квартири М. І. Кутузова, міг без всяких перешкод безсоромно займатися відвертими приписками. Саме завдяки багатій фантазії і отамана, і його штабних працівників у нашій вітчизняній історіографії, беззастережно доверявшей платовским письмовим реляцій, з’явилося чимало жорстоких боїв козаків із французами, яких в реальності ніколи не відбувалося.

Причому, «вихор-отаман», користуючись правом старшинства, не соромився приписувати своїм військам заслуги і трофеї більш дрібних загонів, які діяли разом з ним по сусідству, і постійно прагнув поставити їх під своє командування (чого всіма силами начальники малих партій під самими різними приводами намагалися, природно, уникати). Саме з цим цілком очевидним причин у Платова в даний період виникли конфлікти з П. В. Голенищева-Кутузовим, В. о. Орловим-Денисовим, А. Н. Сеславиным, Е. І. Чаплицем.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь