Рідкісна розвідувальна операція проходила тепер без Сельгикова. Друг степів калмик став одним брянських лісів. Вони ховали його від ворога, відкривали таємні стежки. А з неба дивилися ті ж, що і на Ергене, під Элистой, зірки. За ним в темні ночі він ще з дитинства вмів орієнтуватися. Чабани — великі знавці зоряного неба.
Удача супроводжувала молодому розвіднику і вдень.
— Везе, — посміхаючись, сказав Михайло, повернувшись разом з Володею Зубовим з села Грязивец на змилених трофейних конях.
Того разу серед білого дня вони були захоплені зненацька: у село несподівано примчав німецький ескадрон (гітлерівці стягували до партизанського краю регулярні частини, кавалерію, механізовану піхоту). Німецькі кіннотники спішилися біля церкви, стали розшукувати старосту, розбрелися по домівках. Біля коней залишилося лише двоє солдатів. Сельгиков, підібравшись уздовж церковної огорожі до коней, непомітно відв’язав двох і дав чергу з автомата по солдатах. Партизани скочили в сідла і галопом промчали через все село. Гітлерівці прийшли в себе лише тоді, коли двоє вершників, минувши дозор, зникли в лісі.
Перш ніж почати каральну експедицію, фашисти обклали партизанський край системою комендатур, оточивши їх дзотами, окопами, колючим загородженнями. Партизанам потрібна була мова. У Фуркачевке стояв великий фашистський гарнізон, село було сильно укріплене. І все ж мови слід брати саме в Фуркачевке: більше дасть дані.
В цю пору підпільний райком партії затвердив Сельгикова заступником командира загону імені Фурманова, але Кошелєв поклав на нього ще й організацію розвідувальної та диверсійної роботи. Усюди начальник розвідки хотів брати участь сам, і за це Кошелєв лаяв його. Однак Сельгикову незмінно щастило, якщо не вважати декількох легких поранень, отриманих в різний час. Кошелеву і Купріну доводилося стримувати запал свого гарячого розвідника.
Сельгиков прийшов у землянку комбрига і запропонував план розвідувального рейду. Південна околиця села впиралася в болота, і якщо перебратися через них та ще перекрити на час дороги, що йдуть до Витимлям і Горцаевке, тоді…
— Іди, — сказав комбриг.
У групі дванадцять чоловік. Десять з молодшим лейтенантом Олексієм Чудаковым повинні прикривати двох-двох, які підуть через болото до вартовому приміщенні. Двоє — начальник розвідки Сельгиков та Іван Щербаков. У разі невдачі Чудакову наказано відкривати вогонь по німецькому дзота з ротного міномета, прикрити відхід розвідників. А якщо все піде добре, зробити кидок і допомогти Сельгикову.
Ніч видалася темною, саме таку хотів собі в союзники Михайло. Поповзом форсувавши болото, розвідники опинилися в тилу німців, з тієї сторони, на яку вони зазвичай не звертали уваги. До того ж вартове приміщення і дзот були підготовлені до кругової оборони, обплутані трьома лініями дротяних загороджень. Гітлерівці не турбувалися. Лише зрідка часовий посилав у бік боліт освітлювальні ракети.
Двоє різали колючий дріт. Гостро наточені щипці легко з’їдали її. Потім дріт відсували далі в сторону і повзли до наступного колючему паркану.
Вилізли на пагорб до сліпій стіні селянської хати, подовженої дерев’яною прибудовою. По цю сторону будинок поріс бур’яном, кропивою. Часовий доходив тільки до рогу будинку, де стояла велика діжка, і повертав назад. За бочкою і схоронились партизани, приміряючись, як далі бути.
— Якщо що — допоможеш, — шепнув Сельгиков Щербакову, скинув чоботи і дістав ніж. Дочекавшись моменту, коли часовий повернув від бочки тому, Михайло по-котячому тихо став крастися слідом, майже за його спиною.
Щербаков, пригнувшись, рушив слідом, намагаючись не упустити з виду сірий силует вартового. Маленький Сельгиков наче злився з ніччю, і його Іван втратив. Ось вартовий зупинився, тицьнув у небо ракету, задер голову, спостерігаючи, як вона падає. А коли фыркающий вогник згас у болоті, солдат зник.
Сельгиков підняв автомат вартового. З дверей на землю падав слабке світло. Заглянув всередину: у сенцах на ящиках, схилившись до гасовій лампі, два німці грали в карти. Ступив у двері. Ще крок… Ще… Потім стрімкий кидок і кілька швидких, як блискавка, змахів.
В хаті почулися голоси, метушня. Михайло випустив весь вміст автоматної обойми.
— Ваня! — крикнув Сельгиков.
— Я тут. Тут у сінях гранат цілий ящик, — пробасив Щербаков.
— Ти давай, — кинув Михайло, — а я до дзота… Вставивши в автомат нову обойму, Сельгиков вискочив на двір. Ззаду знову гранатний розрив, — в хаті орудував Щербаков. У самого дзоту Михайло зрозумів, що запізнився, його випередили: з амбразури по болоту трасуючими бив кулемет, бив навмання, поливаючи свинцем нічну темінь. Фашисти не інакше вважали, що небезпека йде звідти, і ті з них, хто опинився тут, не розібралися ще, що партизани за їх спиною. Від будинку до бліндажу бігли два гітлерівця. «Ні, ще не мови — рано». Полоснув по ним впритул з автомата і почав дертися на дзот. І в цю саму хвилину навколо почали орати землю міни. «Диваків! Ех, як недоречно! Що ж робити?» Михайло притиснувся до дернової даху. «Що ж робити? Вгамувати кулемет?! Ну звичайно ж: Диваків б’є з кулемета!» Опустив вниз руки з автоматом і дав чергу в амбразуру.
Кулемет захлинувся, внизу почулися крики, зарипіли двері бліндажа. Михайло повернувся і кинув туди гранату.
Стало тихо. І вже не рвалися міни.
— Міша! — загримів від будинку бас Щербакова. — Наші!
До дзота бігла група людей. Диваків питав:
— Живий, Сельгиков?!
Тільки тепер Михайло відчув, як ослаб і вымотался за ці кілька хвилин. По тілу бігали мурашки, хворіли збиті босі ноги. А над Фуркачевкой летіли ракети і чулися крики німецьких команд. Треба йти! Негайно.
Партизани виволокли з дзоту трьох німецьких солдатів.
— Ведіть їх, — наказав Сельгиков. — Збирайте зброю.
Він спустився в дзот. Разом з Чудаковым винесли кулемет. Він був дуже до речі. З ближньої вулиці рухалися вогники. Гітлерівці освітлювали собі дорогу ліхтариками, мабуть, не припускаючи, що партизани вже захопили вартове приміщення. Сельгиков встановив кулемет. Після перших же черг ліхтарики почали розбігатися, гаснути, падати…
— Ану ось, — підійшов до Сельгикову Щербаков і простягнув йому чоботи. — Ноги зіб’єш остаточно.
Підсумки операції підбивали вже в землянці комбрига. Повністю знищений караульний гарнізон, захоплено троє полонених, зброю. Гітлерівці, не наважуючись атакувати укріплений ділянка біля дзоту, півгодини довбали його з гармат. Але це сталося вже тоді, коли партизани встигли форсувати болото і йшли на лісову базу.