Гросс-Розен. Розташований в 60 кілометрах від Вроцлава (німці перейменували його в Бреслау) концтабір Гросс-Розен виник в 1940 році. Крім основного табору, було ще близько 80 «подлагерей» і так званих «робочих груп», які перебували за його межами («Aussenkommandos») і використовувалися переважно на німецьких промислових підприємствах.
У самому ж таборі найбільш важкою була робота в каменоломнях підприємства «ДЕСТ». Через цей табір пройшло понад 125 тисяч в’язнів різних національностей, переважно поляків і росіян. Значний відсоток ув’язнених Гросс-Розена становили польські в’язні (так звані «Schutzhaftpolen»), учасники руху Опору.
Багатьох з них спеціально направляли в цей табір на вірну загибель після винесення смертних вироків так званими «зондер-герихтами» в «генерал-губернаторстві». Звірячий режим в Гросс-Розене був причиною загибелі понад 40 тисяч ув’язнених цього концтабору. Гросс-Розен був звільнений Червоною Армією в лютому 1945 року, але гітлерівці не встигли евакуювати табір.
В Гросс-Розене було вбито кілька тисяч військовополонених. У жовтні 1941 року туди прибув транспорт радянських полонених у кількості, згідно одностайну думку всіх джерел, 2500 чоловік. Відгороджені від решти табору, вони перебували там у страшних умовах. Ці умови, а також безперервні екзекуції, стали причиною того, що через два місяці майже всі ці люди були винищені. Страти радянських полонених проводилися з жовтня 1941 року майже до кінця війни. Частими були також страти цивільних в’язнів концтабору — радянських нібито «комісарів».
Як повідомляє колишній в’язень Казімєж Шостак, в січні 1942 року від усього цього транспорту залишалося в живих лише 80 полонених.
За словами в’язня Юзефа Зеглоня, до червня 1942 року їх було вже тільки близько 50 осіб.
Зберігся рапорт комендатури концтабору Гросс-Розен від 23 жовтня 1941 року про проведену напередодні страти 20 радянських військовополонених і спалення їх трупів. Про цієї екзекуції була поінформована інспекція концтаборів в Оранієнбурзі, якої був спрямований іменний список страчених. Ось він:
Микола Троїцький (нар. 1 лютого 1921 року); Костянтин Морфанков (нар. 6 травня 1922 року); Василь Маинко [можливо, Манько] (нар. 23 березня 1920 року); Володимир Варнашин (нар. 24 липня 1919 року); Микола Панкратов (нар. 23 серпня 1920 року); Петро Міст [можливо, Горєлов] (нар. 8 червня 1921 року); Євген П’ятницький (нар. 18 березня 1919 року); Георгій Кожуховський (нар. 10 липня 1916 року); Олександр Коновалов (нар. 3 вересня 1920 року); Олександр Ибриганов (нар. 1 квітня 1907 року): Михайло Ігнатов (нар. 20 вересня 1909 року); Яків Яколов (нар. 21 липня 1916 року); Яків Борсуків (нар. 22 листопада 1905 року); Георгій Виркеенко (нар. 19 квітня 1913 року); Микола Ибриелов (нар. 3 травня 1915 року); Володимир Альошка (нар. 19 квітня 1920 року); Іван Корольов (нар. 14 червня 1911 року); Аполлон Дименцов (нар. 18 березня 1918 року); Василь Кірсанов (нар. 14 січня 1910 року); Олексій Меркулов (нар. 11 квітня 1915 року).
У зв’язку зі спробою втечі одного з радянських полонених у 1944 році за наказом лагерфюрера всіх радянських полонених зігнали на плац для переклички і змусили тікати до огорожі. Коли полонені наблизилися до дроту, охорона табору відкрила по них, як по цим втікачам, шквальний вогонь. В результаті загинуло дуже багато полонених.
Поряд з такими кривавими бійнями в Гросс-Розене мали місце розстріли невеликих груп військовополонених. Так, один зі свідків повідомляє про розстріл поблизу крематорію (роздільно) 6 радянських офіцерів і 25 італійських військовополонених.
У більш пізній період у концтабір Гросс-Розен прямували дрібні групи полонених, схоплених при спробі втечі з офлагов або шталагов. Поряд з невеликими групами радянських військовополонених цієї категорії в Гросс – Розен було кинуто також кілька голландських полонених. Обидві ці групи поряд з поляками виділялися в Гросс-Розене своєю моральною стійкістю, високим почуттям дружби і солідарності.