Останні дні Освенціма очима укладеного | Історичний документ

Радянська Армія звільнила Освенцим через вісім днів після евакуації освенцимских таборів, яку виробили 18-19 січня 1945 року. Про події цієї останньої тижні існування табору розповідає колишній в’язень № 180578 — Карл Орнштейн з Праги: «В січні 1945 року я працював на эсэсовском продовольчому складі в головному таборі освенцимского концерну. Я спробую по порядку розповісти про цих останніх днях:

18 січня

Морозної вночі з середи 17 січня, четвер 18 січня в бараку № 25 спостерігалося незвичайне рух. З таборового канцелярії то і справа приносили папери, в яких були вказані прізвища та номери в’язнів. Цим ув’язненим негайно накази-валі з’явитися в есесівську вартівню. До 4 годин ранку з 250 ув’язнених нашого блоку у вартівню відправили понад 100 політв’язнів.

Вранці ми пішли на роботу. Під наглядом есесівців ми видавали укладеним, збудованим звичайними п’ятірками, продовольчі пайки на три дні, що складалися з хліба й маргарину. До 10 години ранку ми обслужили близько тисячі ув’язнених. Почалася евакуація Освенціма.

Кожні дві години на захід відходили нові колони ув’язнених, супроводжуваних збройними есесівцями і собаками. До ночі з табору вивезли 16 тисяч ув’язнених з 23 тисяч утримуються до цього в таборі.

19 січня

В наш барак ми повернулися пізно вночі, а вранці вже приступили до своєї звичайної роботи на складі. Ми зайнялися навантаженням залишився в таборі продовольства для відправки його до Німеччини. За день ми завантажили цукром, борошном, маргарином і консервами вісім вагонів. В цей час у таборі будувалися нові колони ув’язнених.

20 січня

Останні дні Освенціма очима укладеного | Історичний документОсвенціма Радянською Армією. 27 січня 1945 року в’язні вітали своїх визволителів біля входу в блок № 19 центрального табору Освенцим I.

22 січня

Ми вирішили добути продовольство. Вибивши двері складів, виявили там достатня кількість продуктів, які німці не встигли вивезти. Для хворих приготували гарячу їжу. Не вистачало тільки хліба і води.

23 січня

Колони німців усі тягнуться на захід. Табором ніхто не цікавиться.

24 січня

Все як і раніше.

25 січня

У 14 годин ми раптом почули стукіт у двері барака. Відкривши її, ми побачили озброєного до зубів есесівця. Він наказав нам усім вийти з барака. У дворі ми побачили ще 40 озброєних есесівців. Вони зайнялися оглядом інших бараків. Ми чули постріли і придушені крики. Нам довелося вишикуватися в колони. Есесівці оточили нас, їх собаки люто гарчали. В цей момент раптом з’явився ще один есесівець на мотоциклі. Він щось тихо повідомив начальнику есесівців, і той негайно крикнув: «бараки!»

Такий оборот справи дуже налякав пас, ми боялися, що есесівці перестріляють нас у спину. Насправді вони були перелякані ще більше нас. Через хвилину есесівці зникли…

Далека канонада наближалася. Ми знали, що це радянська артилерія. Увечері в околицях табору показався загін фольксштурмистов. Вони пройшли повз табору. В цей же час в табір прийшло близько 1500 хворих ув’язнених з Біркенау. Вони пережили приблизно те ж, що і ми. Есесівці також хотіли їх знищити, вони збудували ув’язнених і наказали їм іти в Освенцим I. Нацисти застрелили 180 ув’язнених, які збиралися в дорогу занадто довго. На половині шляху між Біркенау і Освенцимом з’явився есесівець на мотоциклі, і всі есесівці розбіглися.

26 січня

Ми доглядали за хворими. Весь день було спокійно. Нацистів більше ми не бачили. Канонади теж не чутно.

27 січня

Прекрасний, сонячний зимовий день. До обіду все тихо, проте ми порушено нескінченним очікуванням. В 15 годин почули шум біля головних воріт. Помчали туди. Там ми побачили перших радянських солдатів. Вони не встигали подати всім руки і вислухати висловлення подяки. Деякі ув’язнені розмахували червоними хустками. Але от радянський сержант сказав, що патруль повинен рухатися далі. Солдати пішли далі на захід.

Ще через годину до табору підійшло велике радянське військове з’єднання. Солдати оглянули бараки та інші споруди табору. Потім вони розставили пости і видали нам продовольство. Ми були звільнені.

Радянські лікарі і медсестри оглянули всіх хворих, намагаючись врятувати кожну життя. В таборі в той час було 2819 осіб, у тому числі 200 дітей у віці від 6 до 14 років. Радянські солдати урочисто поховали близько 100 в’язнів, розстріляних німцями в останній момент.

Ми дізналися, що в Кракові знаходиться ставка 1-го чехословацького корпусу, і відразу ж вирушили туди. Першу ніч ми провели в Моновицах, а на наступний день радянські солдати доставили нас до Кракова. Нас прийняли до складу чехословацької армії. Незабаром ми вже билися на лінії Гуменне — Попрад. Залишки гітлерівської армії скажено чинили опір, але все це вже було марно.

Ми дочекалися того, що вже не вірили. Тисячі разів нас засуджували до смерті, тисячі разів ми гинули, тисячі разів ми відчували себе забутими усім світом. І ось тепер, у травні 1945 року, ми зі зброєю в руках визволяли нашу Прагу!»

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь