«Особлива обробка» — так замасковано і «гуманно» називалося насильницьке вбивство ув’язнених в газових камерах циклоном Б.
Як тільки блок № 7 переполнялся, а це траплялося зазвичай через кожні два-три тижні, а іноді й частіше, приходив наказ про формування ешелону для «особливої обробки». Лікар-есесівець встановлював кількість хворих, яким необхідна була «особлива обробка», а наглядачі в лазареті повинні були в найкоротший термін відібрати потрібну кількість хворих.
Цих хворих наглядачі виганяли надвір і там з допомогою медичного персоналу занурювали в автомашини. Щоб ніхто з хворих не втік, їм на лівій руці, під номером укладеного наколювали літеру L—першу букву німецького слова «Ляйх» (труп).
Саме за цими номерами і реєстрували мертвих. Ув’язнені часто знімали з мертвих міцну одяг, одягаючи на них свої лахміття. Причому, щоб не бути поміченим капо, їм доводилося робити це як можна швидше, так що на перешивку номерів часу не вистачало.
Виходило, що живий ув’язнений був мертвий за номером, а мертвий чи живий… В системі табірного обліку вирішальну роль грав номер укладеного, ім’я ж його мало другорядне значення. Іноді, потрапляючи на допити, укладеним доводилося доводити, що вони не мають нічого спільного з мертвим, чий номер вони носять.
Ця плутанина призвела до того, що есесівці ввели в Освенцімі точний облік мертвих і живих. Був створений спеціальний відділ так званих «політичних писарів і татуювальників». Кожного ув’язненого, якого прямо з ешелону не посилали в газові камери, заносили в картотеку і на лівій руці йому наколювали номер…
Під час переклички мертвих також витягали у двір, а потім відносили в покойницкую, розташовану в блоці № 27 табору. Там їх складали рядами, щоб легше було порахувати, і насамперед висмикували золоті зуби. З мертвих знімалася весь одяг, в першу чергу — чоботи. Регулярно Біркенау в Німеччину відправлялися цілі вагони одягу, білизни та взуття, що належать убитим укладеним, в порядку так званої зимової допомоги.