Влітку 1943 року відбулася одна з найважливіших битв Великої Вітчизняної Війни – битва на Курській Дузі. Для перемоги в цьому масштабному битві потрібно було зосередити не тільки військові сили радянської армії: перемога кувалася в тому числі і в тилу, тилу у німців. Сили радянської та німецької армій були рівні. Тому продумувались всі можливості, щоб послабити супротивника. Наше командування, щоб збільшити шанси на успіх, вирішив ускладнити постачання боєприпасів, продовольства німцям. І для цього була розроблена операція «Рейкова війна», яка проводилася радянськими партизанами на зайнятих німцями територіях Української РСР, Білоруської і РРФСР.
Підготовка операції
Операція тривала півтора місяця – з 3 серпня по 15 вересня 1943 року. Всього в ній взяло участь 167 партизанських бригад. При плануванні «Рейкової війни» у радянського командування виникли розбіжності.
Концепцію операції розробив один з кращих в світі фахівець-підривник полковник В. Р. Старинов. Він робив наголос на підрив саме ворожих ешелонів, наводячи як аргумент той факт, що підрив складу відразу невосполним, а рейки ворог може легко знову привести в робочий стан. Але йому протистояв генерал-лейтенант Пономаренко К. П. В якості аргументу з його боку звучав той факт, що партизани мають надто малою кількістю вибухівки для підриву настільки важких об’єктів.
Також було висунуте помилкове припущення, що у супротивника існує брак рейок. За підсумком спору між двома командирами керівництвом було прийнято рішення зосередити зусилля підривників саме на залізничних коліях. І Старинов В. Р. вирушив керувати штабом на Україну, а Пономаренко очолив операцію.
Удар по залізничних коліях противника
У штаби партизанських загонів були відправлені фахівці-підривники для навчання партизан мінування. Постачання загонів було покладено на дальню авіацію.
14 липня був виданий наказ про початок проведення операції. Її «розбили» на три етапи. Масштаб проведених дій був величезний і охоплював близько тисячі кілометрів з півдня на північ і приблизно сімсот п’ятдесят кілометрів з заходу на схід.
3 серпня 1943 року 75000 партизан практично одночасно завдали удару по залізничних коліях противника. Понад 40000 рейок було зруйновано, і це внесло значний сум’яття та хаос в ряди противника. Основний удар був нанесений на групи армій «Північ» і «Центр». Німці довго не могли налагодити протидія диверсіям. Але результат був першого етапу не так цікавий, як можна було б очікувати.
Партизанам-підривників центром був спущений план – зробити певну кількість підривів. У гонитві за його виконанням було вироблено безліч малоефективних диверсій – на напівпокинутих і малопроходимых шляхах.
«Полювання» партизан на ешелони
Але, тим не менш, за час проведеної операції було виведено з ладу 215 тисяч рейок. Німці досить швидко пристосувалися налагоджувати зруйновані шляху – вони використовували так званий «місток» — рейці, яка дозволяла швидко «латати» ушкоджену ділянку шляху.
Більш ефективним виявилося «полювання» партизан саме на ешелони. Щоб завдати ворогові подвійний збиток – зруйнувати полотно і пустити під укіс склад, полковник Старинов винайшов спеціальний пристрій, запозичивши ідею саме у німців – які застосовували в боях морську неконтактну міну.
Досить слабкий заряд вибухівки, який партизани укладали під рейки, німці навчилися нейтралізувати ще в 1942 році, пускаючи вперед платформу з запасним матеріалом для ремонту цього самого пошкодженого полотна – рейками, кріпленням, шпалами. Вона була легка, бо склад під укіс не йшов, дорога латалась, і поїзд йшов далі. Особливого збитку ця тактика не приносила. Старинов запропонував інший варіант – над самою міною встановлювалася легка гілочка, яку приєднували до храповику.
Наближається поїзд починав похитнути її, а храповик включав лічильник коливань. Таким чином, вибух проводився під самим складом, руйнуючи і його, і залізницю.
Ця хитрість була не єдиною, яку застосовували українські партизанські загони. Під керівництвом полковника їх дії були більш ефективними, ніж в інших регіонах.
Підсумок «Рейкової війни»
Тим не менш, результати всієї операції були вражаючі – за весь період її проведення було виведено з ладу понад 1500 км залізничних сполучень. На деяких ділянках пошкодження були настільки серйозними, що на їх відновлення німцям знадобилося кілька тижнів – партизани підривали не лише полотно, але і мости.
Ілля Старинов у своїх спогадах стверджував, що німцям перший етап «Рейкової війни» приніс навіть в деякому роді полегшення – якщо в липні партизани вивели з ладу понад 700 складів, то в серпні, переключившись на вибух залізничних полотен, вони підірвали трохи більше 400. Матеріалу для ремонту у них було більш ніж достатньо. А в радянських військах таких запасів не було. Чи Так це – питання залишається відкритим дотепер, і багато які історики сперечаються на цю тему. Адже та тактика, яку застосовував полковник, швидше за все неможлива була з об’єктивних причин – партизанам не вистачало не тільки вибухівки, але і фахівців, які могли б налагодити систему диверсій.
Радянське командування врахувало помилки першого етапу. І у другому-третьому етапі увагу підривників було зосереджено на великих залізничних вузлах, мостах, також під укіс пускалися ешелони і бронепоїзди.
Підсумком «Рейкової війни» стало скорочення, більш ніж на тридцять відсотків, вантажопотоку німцям з країн Європи, фашисти змушені були витрачати значні сили на охорону вантажів і доріг. По суті, партизани відкрили «другий фронт», відтягнувши значні сили противника на себе і дозволивши нашим військам здобути таку потрібну для них перемогу в битві на Курській дузі.