Операція «Буря в пустелі» | Історичний документ

Проведена в 1991 році Сполученими Штатами та їх союзниками операція проти Іраку була першим військовим актом, що стався після закінчення «холодної війни». Вона ж стала початком нового етапу в історії міжнародних відносин. Події відбувалися в регіоні, що традиційно є місцем протистояння соціалістичного табору та капіталістичного світу. Тепер умови змінилися: біполярний світ перетворився в однополярний, в якому для США відкривалися багато нові можливості і спокуси.

У цьому конфлікті було чимало нового. Це була операція, що проводиться коаліцією країн на чолі США, вперше дістала одностайне схвалення Ради Безпеки ООН, тобто з точки зору міжнародного права – цілком законна. З цієї точки зору до даної операції претензій немає.

Опинився у вкрай важкому економічному становищі, посиленому безрезультатною восьмирічної війною з Іраном (1980-1988), режим Саддама Хусейна в Іраку міг сподіватися тільки на доходи від нафтовидобутку. Але якраз саме в кінці 80-х ціни на нафту різко знизилися до рівня близько 18 доларів за барель. Це було викликано значним збільшенням нафтовидобутку низкою країн Близького Сходу – Саудівська Аравія, Кувейт, так і СРСР свої економічні проблеми періоду перебудови намагався вирішувати збільшенням продажу нафти. Цим грішив і сам Ірак.

Якщо більша частина нафтовидобувних країн Близького Сходу могли перенести падіння ціни на нафту за рахунок наявних накопичень, що в Іраку таких накопичень не було – війна і зміст режиму з’їли всі доходи від нафти. Вирішити цю проблему Саддам Хусейн вирішив, оволодівши нафтовими родовищами Кувейту. Йшла пропаганда, згідно з якою Кувейт оголошувався споконвічною територією Іраку. Самому Кувейту були пред’явлені звинувачення в розкраданні іракської нафти шляхом створення похилих свердловин, що заходять на іракську територію.

Крім того, Саддам зажадав списання боргів, зайнятих Іраком у Кувейту в період війни з Іраном, а також передачі ряду територій. Оскільки Кувейт, природно, відкинув всі претензії, 2 серпня 1990 року війська Іраку починають окупацію Кувейту, упоравши за два дні. В епоху «холодної війни», коли на стороні «соціалістичного» Іраку був СРСР, можливо, цей крок зійшов би Саддаму з рук.

За деякими даними, Саддам планував вторгнення і в Саудівську Аравію. Цього звичайно не допустив би ніхто, оскільки в руках Саддама була б велика частина світового видобутку нафти. Саме нафтовий фактор, а не сам факт агресії став вирішальним для створення міжнародної коаліції, що кілька підмиває благородство її дій проти агресора.

Тепер же засідання Ради Безпеки ООН спочатку прийняла резолюцію про санкції проти Іраку, а 29 листопада 1990 року в резолюції № 678 одностайно схвалив прийняття всіх можливих заходів проти агресії Іраку, якому був пред’явлений ультиматум про виведення військ з Кувейту до 15 січня 1991 року. Втім, ще до цього рішення США починають формувати багатонаціональну коаліцію і стягують війська на Близький Схід в рамках операції «Щит пустелі». Американцям було важливо діяти в складі коаліції, хоча цілком могли б впоратись і самі – коаліційність зміцнює справедливий характер війни.

Згодом США будуть постійно використовувати цей спосіб у своїх військових акціях. Включення до складу коаліції арабських держав також давало США ореол захисника слабких держав. Треба сказати, що Саддам вважав приготування американців блефом – до резолюції 678 було прийнято 11 резолюцій, які Ірак без наслідків залишив без відповіді. Однак, усвідомлюючи, що загроза може виявитися реальною, розраховував, що в гіршому випадку, очистить Кувейт, виторгувавши вигідні для себе умови нафти.

Операція «Буря в пустелі» | Історичний документ

США підтягнули на Близький Схід свої найсучасніші неядерні види озброєнь: танки М1А1 «Абрамс», ударні вертольоти «Апач», БМП М3 «Бредлі», винищувачі F-16 і F-15C, штурмовики F-117А, створені за технологією «Стелс» і багато іншого. Сюди були підтягнуті 6 атомних авіаносців, 8 АПЛ з крилатими ракетами. Використовувалися новітні досягнення в галузі космічної розвідки і радіоелектронної протидії. І хоча Ірак мав більше, ніж мільйонною армією, вона далеко поступалася коаліції за технологічністю, організації, комунікаційної забезпеченості.

Тим не менш, наявність 5,5 тис. танків радянських моделей від Т-54 Т-72, близько 10 тис. БМП і БТР, 4 тис. гармат і систем залпового вогню «Град» та інших, обіцяли серйозний опір. Особливо лякали значна кількість систем ЗРК як артилерійських, так і ракетних – «Бук», «Коло», «Куб». Крім того, Ірак мав сотнею винищувачів «Міраж» F-1, півсотні Міг-29, більше десятка швидкісних перехоплювачів Міг-25, і ще багато літаків більш старих типів. Найбільш підготовленим іракським підрозділом була Республіканська гвардія Саддама, непогано проявила себе в боях з Іраном і оснащена найбільш сучасним зброєю.

Найгірший сценарій, передбачуваний аналітиками коаліції припускав піврічну війну з втратою приблизно 15 тис. чоловік. Реально ж операція «Буря в пустелі», що почалася після того, як до 15 січня 1991 року Ірак не зробив рухів на вихід з Кувейту, тривала менше півтора місяців. Нова тактика війни проявилася з першого дня – 17 січня. Цілих 39 днів велася тільки повітряна компанія, метою якої було знищення повітряних сил, системи ППО і радіолокації, штабних центрів.

Вже у першу ніч сотні крилатих ракет «Томагавк», ракет з літаків-невидимок F-117 обрушилися на Багдад. Авіація коаліції встановила повне панування в повітрі до 19 січня, хоча ряд літаків було втрачено при зіткненні з винищувачами радянського виробництва Міг-23, Міг-25, Міг-29. Всього за час компанії коаліція втратила 69 літаків, в тому числі один F-117. Іракці втратили тільки 34 літака, оскільки більша частина їх авіації просто не брала участь в боях.

Неприємності доставили коаліції іракські ракети «Скад», створені на базі радянської системи Р-11. Але повітряними ударами практично всі установки цих ракет були знищені.

Опинившись без прикриття з повітря, іракці намагалися атакувати 28 січня, і їх удар виявився для коаліції несподіваним – танкові групи увірвалися на територію Саудівської Аравії, змусили відступити частини морської піхоти США. У поспішних спробах відобразити іракське наступ нерідко мав місце «дружній вогонь». У решт, використовуючи панування в повітрі і перевагу в силах, коаліція відкинула війська Саддама.

24 лютого 1991 року, коли Ірак втратив половину свого військового потенціалу, сили коаліції перейшли до наземної фази війни. На цьому етапі проявилися величезна технологічне перевага сил коаліції і деморалізація оборонців іракців, що було підготовлено у першій фазі операції. Іракці готувалися до тривалої позиційної оборони, а американці, використовуючи мобільні сили в лічені години її прорвали при мінімальних втратах. Іракські війська практично опинилися в оточенні на території Кувейту, і вже в ніч на 27 лютого не думали про оборону, прагнучи вирватися в Ірак. 28 лютого весь Кувейт був очищений від іракських військ, і президент США Дж. Буш старший віддав наказ про припинення вогню. На той момент повалення Саддама не входило в плани американців.

Втрати Іраку склали близько 30 тис. убитими і 100 тис. пораненими. Американці втратили 382 людини загинули, 467 пораненими.

Результат війни вирішило технічна перевага, але не тільки. Виняткове значення мала налагоджена система постачання, мобільність, використання новітніх засобів зв’язку і розвідки. Такі речі, як прилади нічного бачення, теплові приціли, лазерні далекоміри були буденними в американській армії, і відсутні у іракців.

США показали в цій війні те, що згодом стане основою їхньої тактики і стратегії: швидке зосередження і перекидання сил, забезпечення перелому війни без безпосередньої участі наземних військ, які вступають у бій для добивання противника, масоване використання новітніх засобів зв’язку, розвідки, взаємодії.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь