Михайло Латас народився в 1806 році. По національності він був хорватом, по вірі — православним. Ставши дорослим, він прийняв іслам, вступив на службу до турків і став називатися Омером-пашою. До початку 40-х років XIX століття він виріс до генерала.
Коли в Лівані наприкінці 1841 року виникла перша друзско-маронітська різанина, турецький султан негайно втрутився. І, нібито в інтересах відновлення правопорядку, змістив Касена — тодішнього намісника Лівану. На його місце був призначений турецький генерал Омер-паша.
Автономія Лівану їм була фактично скасована. Але в країні почалися нові заворушення, на цей раз спрямовані проти турецького панування. Втрутилися Англія і Франція, які підтримали одна — друзів, інша — маронітів. Зрештою турецький султан пішов на поступки.
Намісник Омер-паша
У липні 1848 р. турецькі війська захопили Валахію, де було створено «княже намісництво» румунській землі. Намісником сюди султан спочатку призначив Сулеймана-пашу, а пізніше — Омера-пашу, оскільки і той, і інший завойовували Волощину і були в курсі місцевих проблем.
Але в Валахії Омер-паша довго не всидів. У Боснії спалахнули хвилювання, і султан кинув його сюди на «упокорення». Досвід у Омер-паші вже був, і повстання було швидко і жорстоко придушене.
Заслуги Омер-паші в каральному справі були високо оцінені султаном, і він незабаром після «втихомирення» Боснії був призначений генерал-губернатором всієї Європейської Туреччини.
У вересні 1855 року армія союзників зробила успішний штурм Севастополя. Падіння його зумовило результат війни. Подальші бойові дії відбувалися вже в Малій Азії, в околицях Карса.
Омер – паша, опинився тут в облозі, не зумів примусити російські війська зняти облогу, і 25 листопада Карс капітулював. Цей успіх певною мірою відновив втрачене було з падінням Севастополя престиж російської армії.
Не можна сказати, що у Омера-паші раніше не було невдач. Були, звичайно, але в битвах він програвав чомусь тільки російською. У 1830 році, наприклад, коли Чорногорія перебувала під російським протекторатом, Омер-паша за наказом султана спробував захопити її. Але за три місяці боїв зазнав три сильних поразки.
В 1858 році, коли Омер-паша разом з військами Хусейна-паші знову вторгся в Чорногорію, він вже змушений був діяти багато обережнішим і зміг витіснити російські війська з Чорногорії.
Визвольний рух проти турків
У серпні 1866 року на Криті в черговий раз спалахнуло визвольний рух проти турків. Повстанці проголосили «нерозривний союз» Криту з Грецією. Турецький султан негайно послав на повсталий острів сорокатысячную армію під командою генералісимуса Омера-паші.
«Стерти населення з особи острова! — кричав султан в люті.— Я їм покажу союз з цими смердючими греками!» «Бачить аллах,— відповідав Омер-паша,— я завжди виконував ваші накази досить чітко. Зітру! Зітру і на цей раз!» Але тут Омера-пашу спіткала невдача. Він не зумів взяти штурмом історичну цитадель Криту — Сфакию, неприступне притулок всіх критських повстанців у всі часи, і вся кампанія закінчилася крахом. Але розлючений султан знову і знову вимагав розчавити, знищити критських повстанців.
Не витримали навіть європейські держави і спробували вирішити критську проблему світом, направивши до султана делегації на переговори. Султан же, розуміючи, що європейці мають свій інтерес, просто послав подалі всіх дипломатів і підкинув Омеру-паші підкріплення.
У січні-лютому 1869 року Омер-паша, приклавши нелюдські зусилля, зміг все-таки придушити повстання на Криті. Прагнучи загладити свою невдачу, він лютував у буквальному сенсі слова.
Крит — остання гучна сторінка в біографії Омера-паші, який помер у 1871 році. Можна сказати, що це був генералісимус-каратель.