Олександр Данилович Меншиков народився в 1673 році. Він був сином придворного конюха і прославився в царювання Петра I. У своїй бурхливого життя він успішно справлявся з обов’язками сенатора, фельдмаршала, генералісимуса, президента Військової колегії і губернатора.
Здоровий глузд заміняв йому освіту, хоча особисто сам Меншиков дуже високо цінував знання та освіченість. Не випадково Ньютон 25 жовтня 1714 року сповістив його про обрання членом Королівського наукового товариства.
Майбутній генералісимус довгий час був улюбленцем царя, а адже заслужити прихильність і дружбу Петра I можна було лише якостями, якими володіють деякі — невичерпною енергією, повною віддачею себе перетворення Росії, безмежною відвагою, готовністю жертвувати життям заради успішного виконання царського доручення.
Військова кар’єра Меншикова
У 1691 році цар Петро і, познайомившись з Меншиковим, продавав тоді пиріжки з лотка, зарахував його в свою забавну роту, визначивши своїм денщиком.
У 1695-1696 роках А. Д. Меншиков разом з Петром I вирушив у Азовські походи, де придбав реальні командирські навички. У 1697 році разом з Петром відправився осягати науку кораблебудування, вони відвідали верфі Голландії, Англії. Крім навчання продовжував виконувати обов’язки денщика за Петра I.
У 1700 році почалася досить виснажлива для Росії Північна війна. Навесні 1702 року Меншиков і Петро I вирушили в Архангельськ, а восени брали участь в облозі Нотебурга.
У 1703 році Петро призначив Меншикова губернатором Петербурга. Губернатор негайно зайнявся зміцненням міста від нападу з моря, і вже влітку 1704 року відбив напад шведів на Петербург, а пізніше і на Кронштадт. Нагорода за це — чин генерал-поручика.
До того часу шведський король Карл XII переніс свої дії в Польщу, яка уклала союз з Росією. Цей союз був вигідний обом сторонам: польський король розраховував з допомогою Росії зберегти корону, а російський цар — разом з союзником розгромити армію Карла XII.
Взимку 1706 року забіякуватий Карл XII зробив стрімкий марш, шведська армія підійшла до Гродно. Знаходилася тут сорокатисячна угруповання російської армії опинилася в оточенні, і Петро доручив Меншикову вивести її з кільця. Меншиков чудово організував відхід. Карл XII спробував було нагнати відходили російські загони і нав’язати вигідну для себе битву, але не зумів цього зробити.
Розлючений Карл рушив свою армію у Саксонію і спробував примусити польського короля Августа II відмовитися від престолу на користь свого союзника Станіслава Лещинського. Петро кинув на допомогу Августу II кінний корпус під командою Меншикова.
З’єднавшись з польськими і саксонскими військами, генерал-поручик Меншиков завдав поразки шведам у Килиша. Але ця перемога не вирішила, на жаль, результат кампанії в цілому. З-за зради Августа ІІ російські війська вимушені були відійти до Львова на зимові квартири. Тяжкість Північної війни тепер цілком лягала на плечі Росії.
На початку 1708 року війська Карла XII знову рушили на Росію. Щоб зупинити просування шведів, Меншикову довелося проявити не тільки все своє вміння, але й неабияку особисту хоробрість і мужність. У битві біля села Лісове 28 вересня 1708 року, наприклад, коли результат бою загрожував поразкою, Меншиков сам на чолі кавалерії кинувся в атаку і забезпечив перемогу.
Через місяць, Меншиков спробував запросити на військову раду для обговорення спільних дій проти шведів українського гетьмана Мазепу. Той всіляко ухилявся, і Меншиков запідозрив Мазепу в зраді. Врешті-решт він виявився прав — український гетьман перейшов на бік шведів. Між тим Карл XII обложив Полтаву. Влітку 1709 року тут розігралася битва, переломившее хід війни на користь Росії. У Полтавській битві чималу роль зіграв і генерал-поручик Меншиков, заслужив тут чин другого фельдмаршала (першим був Шереметєв).
У квітні 1710 року Меншиков, вже в Прибалтиці, взяв ряд шведських фортець в Естляндії і Ліфляндії. Повернувшись з війни, він керував у Петербурзі будівництвом Адміралтейства, Літнього і Зимового палаців, Шліссельбурґа, Кронштадта і Петергофа.
Остання військова операція, в якій Меншиков брав участь разом із Петром I — облога Фридрихштадта. Здавши цю фортецю, шведи засіли в Тоннингене. Петро, задоволений взяттям Фридрихштадта, відбув у Росію, доручивши Меншикову взяти Тоннинген. Меншиков вдало блокував фортецю і з суші, і з моря. Швидко зголоднілий шведський гарнізон незабаром здався.
Призначення генералісимусом
Після цієї війни Меншиков повернувся до господарської діяльності. На цьому терені спритність «світлійшого князя» не мала меж. Він робив усе, щоб збагатитися самому, не гребуючи казнокрадством. Петро I не раз був змушений «вчити» свого улюбленця кийком.
Зрештою, Таємна канцелярія князя Ст. Ст. Долгорукого, давнього ворога «вискочки» Меншикова, викрила махінації «ясновельможного». Справу було передано в суд, і Меншикову довелося повернути чималі на ті часи гроші — двадцять тисяч рублів — в державну казну. Меншиков опинився в немилості, і тільки дружина царя Катерина I поклала кінець численним інтриг проти нього.
Але «ясновельможний князь» і після смерті Петра I продовжував «зариватися». Тепер у нього виникла божевільна ідея — поріднитися з царської династією. Він домігся заручення своєї дочки Марії з престолонаслідником Петром II, онука Петра Великого. Заручини відбулися 13 березня 1726 року.
Тепер Меншикову було мало чин генерал-фельдмаршала, він забажав стати генералісимусом. І одного разу на прийомі Петро II, як пізніше згадував радник саксонського курфюрста Лефорт, з усмішкою заявив всім присутнім: «Я знищив фельдмаршала!» Ці слова всіх привели в здивування, а Меншиков і зовсім розгубився, не знаючи, як відреагувати на такі слова. Тоді задоволений Петро II показав папір, підписану ним, — Меншиков призначався генералісимусом.
Останні роки життя
Незабаром після цього радісного для нього події Меншиков тяжко захворів. Поки він лежав у ліжку, активізувалися противники «ясновельможного», ненавидячи петровські реформи, а Петро II потрапив під сильний вплив князя Долгорукого, кичившегося своїм походженням. Нерозлучний раніше з Меншиковим, Петро II став всіляко уникати генералісимуса.
Указом Петра II від 9 вересня 1727 року «Його величності Меншикову заборонено виїжджати з палацу», а незабаром послідував і указ про висилку Меншикова, позбавлення його всіх чинів і нагород.
Разом з колишнім «світлішим князем» на довічне заслання в Березів вирушила і вся його сім’я. В дорозі померла його дружина Дарія Михайлівна, яку Меншиков прямо-таки обожнював. І ця втрата, мабуть, посилила переживання Меншикова. Помер він 12 листопада 1729 року. Ховали колишнього генералісимуса без гарматної пальби і урочистих церемоній.