Один день з життя полку | Історичний документ

У 1944 році радянська армія йшла тільки вперед, 1070-й стрілецький полк, оволодівши селищем Лахтиселька, 12 липня вів важкі, запеклі бої, відбиваючи контратаки противника на підступах до вузла залізниць та шосейних доріг — місту Суоярви. Ось лише один бойовий епізод.

Бійці 7-ї стрілецької роти 1070-го полку лежали наспіх відкритих комірках на рубежі атаки. У 200 метрах від них на пологому висоті, в траншеях повного профілю засів ворог. Обидві сторони готувалися до сутички. Фіни зміцнювали оборону, пронизували вогнем проміжки між дерев — пристрілювалися. І раптом якось відразу замовкла тріскотня фашистських кулеметів і автоматів. У лісі запанувала насторожена тиша.

— Стихли, іроди, мабуть біду чують,— неголосно сказав літній боєць, навідник ручного кулемета єфрейтор Арте Микола Юхимович. Його слова розчинилися в гулі пострілів і гуркоті розривів снарядів і мін, Це відкрила ураганний вогонь наша артилерія по вогневих точок ворога.

Не чекаючи команди, уловив потрібний момент, як один боєць, рота піднялася в атаку. Назустріч їй метнувся смерч вогню кулеметів та автоматів, поле бою покрилося осколками снарядів і хв. Ворог намагався будь-якою ціною зупинити атакуючих.

Солдатам, крім вогню, перегороджували шлях падаючі, заздалегідь подпиленные і підірвані дерева, з дерев вели вогонь ворожі автоматники «зозулі». І було здригнулися, уповільнили стрімку атаку багато солдати, готові от-от кинутися на землю, притиснутися до неї.

— Вперед! На гадів! — крикнув сержант Зеленін і всі побачили, як зникла в густому чорному димі його низько пригнутая фігура.

Як ніби тільки цього вигуку і чекали солдати. Крізь дим і полум’я вогню вони кинулися вперед, до ворожих траншей. Не витримавши натиску наших воїнів, фіни поспішно відійшли в глиб лісу. Але незабаром вони одержали підкріплення і перейшли в контратаку. Їх сіро-зелені фігури миготіли між стовбурами дерев, обтікаючи роту з флангів.

— Не стріляти! — наказав командир роти старший лейтенант А. В. Мисів,—Почекаємо, хай підійдуть ближче.

Солдати чекали, до болю стискаючи в руках у люті зброю. Злість клекотіла в їх серцях при вигляді п’яних солдатів противника, які лавиною насувалися на позиції роти.
І ось пролунала довгождана команда: «По фашистам — вогонь!» Навідник станкового кулемета Кузьмін натиснув на спусковий важіль, коли противник був не далі 200 метрів.

Один день з життя полку | Історичний документ

Передавши кулемет своєму помічникові Голих, Арте однією рукою хапав з ящика гранати, зубами виривав з них чеком і продовжував знищувати ворога.
Настав напружений момент.

Противник кинув у бій нові сили. Лавиною котилися вороги на позиції роти. Загорівся ліс. Густа пелена задушливого диму покривала полі бою.

З цього диму перед самими траншеями, точно з-під землі виростали фігури ворожих солдатів. Бій часто переходив у рукопашні сутички. Кулеметник Овсянніков, вибравши зручну позицію, прострілював підступи до траншей роти.

Він знищував ворожих солдатів вогнем кулемета, міняючи диск за диском. Атака ворога і на цей раз була відбита з великими для нього втратами. Протягом ночі та ранку наступного дня фашисти ще сім разів атакували позиції роти. Але всі їх атаки захлинулися.

Сьома героїчна стрілецька рота вистояла.

Солдати і офіцери билися з великим солдатським мужністю і перемогли.
Багато боїв ще довелося вести зі своєю ротою старшому лейтенанту Мысову, звільняючи рідну Карелію, з якою пов’язав свою долю ще до війни.

У 1945 році рота вела бої на території Польщі та Німеччини. Анатолій Васильович не дожив до дня перемоги. Він поліг смертю героя під містом Нойштадт 19 березня 1945 року, захищаючи радянську владу, велику російську землю від фашистських загарбників. А. В. Мисів був нагороджений орденами Червоної Зірки, Червоного Прапора і посмертно орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: