17 березня. Вчора ввечері заходив у штаб старший лейтенант Василенко. Поділилися думками про операції в ніч на шістнадцяте березня, і після цього я спав як убитий. Сьогодні відчуваю себе добре. Трохи, правда, ломить тіло. Але це від втоми. Приходив Коврыжных. Я запитав його, чому він пораненого зв’язківця прийняв за мене.
— А я,— каже,— бачив вас біля політрука, поранений і опинився поруч з політруком. Думав, що ви.
Вдень противник сильно обстрілював район розташування однієї нашої батареї. Гуркіт стояв страшний.
Контрасти військової весни
29 березня 1942 року. Через два дні вже перше квітня! На вулиці сонце, з дахів тече, цвірінькають пташки, на фронті тихо: або у фашистів немає снарядів, або вони готують яку-небудь каверзу.
У нас теж затишшя, і я з захопленням читаю книгу Каверіна «Два капітани». Хороша книга. Моїм хлопцям варто було б її почитати. Два дні я упивався Єсеніним. Написав кілька віршів, по-моєму, непоганих.
23 березня був в Ленінграді. Сусідка Ольга Іванівна безпорадно белькоче: «Міша, врятуй мене…»
Зараз в місті вмирають тисячі молодих, лікарні забиті пораненими і постраждалими від бомбардувань. Чим їй допомогти?
Правда, смертність різко пішла на спад. 23 березня я бачив тільки двох мерців — дорослого і дитини, яких на широких санях везла якась жінка, та при виході на Радянський проспект в кутку від виступу великого будинку бачив труп.
Ну ось і перше квітня. Кожен день — сонце. З дахів вже майже все скло. В окремих місцях з – під снігу показалася земля. Кругом калюжі, вода. Дихається легко! На сонечку так приємно постояти. Фашисти мовчать (і вже який день!). Ніби і війни немає!..
4 квітня. Сьогодні противник влаштував небувалий «концерт». Били по нашому розташуванню з літаків і з далекобійних гармат. Вночі наліт авіації повторився. Гула зенітна артилерія, небо палахкотіло розривами снарядів, над землею, сичачи, горіли, як смоляні факели, ракети, скинуті з літаків на парашутах. Д
ом сильно встряхивало від розривів бомб, але від їх прямого попадання порятунку немає ніде.
Цими днями я був вражений таким видовищем: через калюжі, гидливо обтрушуючи лапки, простувала кішка, і не така вже страшна. Я покликав її — кинулася навтьоки, видно, все ж здичавіла.
Тут з осені ще водилися кішки, навіть дуже багато було їх, а потім вони зникли. Взимку їх не було видно жодної — а тут на тобі, будь ласка! Живуча природа.
Сьогодні хлопці дістали патефон і платівки.
Серед них «Челита», «Таємниця», «Зустрічі» Шульженко, «Якщо любиш — знайди» Утьосова, улюблені зі старого репертуару — «Каховка», «Розкинулося море широко». Згадував минуле, Калугу, молодість, любов.