Микола Габов народився в 1919 році. У червні 1941 р. покликаний в ряди Червоної Армії і став артилерійським розвідником. В дивізію прийшов в лютому 1943 року і до кінця Великої Вітчизняної безперервно брав участь у боях на Північно-Західному, Центральному, 1-му і 2-му Українських фронтах.
В той червневий ранок 1941 року червоноармієць Габов устав рано, ще до загального підйому. Тихо, щоб не розбудити товаришів, одягнувся, чоботи вимастив, гудзики на гімнастерці — був вихідний. І Микола вже уявляв, як відправиться в міське звільнення,—поїде на Червону площу, до Мавзолею в. І. Лепина, побуває і історичних місцях, в театрі.
— Війна!— раптом різонуло його вуха голос земляка, молодшого лейтенанта Сергія Кукаренко, разом з яким до призову навчалися у зразковій школі в рідному Сиктивкарі, а потім в Загорськом учительському інституті в Підмосков’ї.
329-й зенітно-артилерійський полк був піднятий по тривозі. Батарея, в якій служив Габов, спішним порядком прибула на вогневі позиції. Навідник Микола Габов зайняв своє місце бойового розрахунку у 85-міліметрового знаряддя. З того самого години і почалося його участь у героїчній обороні неба столиці.
Обстановка з кожним днем ускладнювалася. Бувало, за одну ніч випускали по 200 снарядів з кожного зенітного знаряддя. Від втоми фізичної напруги хлопці валилися з ніг. По троє-четверо діб поспіль не змикали очей…
Вдень вчилися вести вогонь по наземним цілям — танкам, на випадок раптового їх прориву до Москви. А така небезпека не виключалася.
Але і в ті самі нерадісні місяці війни, коли радянські війська зазнавали тимчасові невдачі на фронтах, свідомість зенітників заповнювала тверда впевненість — ми переможемо! Серед останніх був і він, агітатор Микола Габов. Особистим прикладом і словом надихав він товаришів на виконання бойових завдань.
А коли було зовсім важко, Микола першим затягне, бувало, тільки що народилася в ті дні пісню «Моя Москва». На вогневій позиції, як клятва зенітників, звучать її слова: «І ворогові ніколи не домогтися, Щоб твоя голова схилилася, Дорога моя столиця, Золота моя Москва».
У вересні 1942 року його, як відмінного воїна, направляють в Горьковське зенітно-артилерійське училище. Але не довелося його закінчити. З групою курсантів Габов знову виїжджає на фронт.
Перший гвардійський артполк 4-ї повітрянодесантної дивізії став для нього новою рідною сім’єю.
…Під покривом ночі, на човнах через Дніпро вирушила жменька десантників і артилерійських розвідників. Їх поява була для гітлерівців повною несподіванкою. На крихітний п’ятачок, зайнятий нашими бійцями, ворог спрямував палаючий вогонь.
Габов з розвідником Слободчиковым опинився на лівому фланзі, за яким вів вогонь фашистський крупнокаліберний кулемет.
— Не відставай!—поторапливал Микола свого напарника.
На себе він взяв найважче — підібратися до ворожого кулемета і знищити його. Кинувшись вперед і підібравшись ближче, жбурнув гранату. Після вибуху Габов захопив ворожий кулемет і повернув його в бік противника, сипнув свинцевим дощем…
Бій ще тривав, але чаша ваги вже схилилася на користь десантників. Несподіваний вогонь великокаліберного кулемета вніс розлад в ряди гітлерівців, і вони почали відступати. Тим часом, форсуючи річку, прибували наші підкріплення.
Після цього бою на грудях Миколи Миколайовича засяяв орден Червоної Зірки.
Це було на правому березі Дністра. 27 березня 1944 року група розвідників, у складі якої був і Микола Габов, пробралася до села Бабино. Розташувавшись у невеликій лісовій гаю, щоб трохи відпочити і перекурити, розвідники почули долинав до них шум. Посилили спостереження і виявили, що через Дністер закінчує переправлятися і почало рух у бік німецьке підрозділ. Іти було вже пізно. Противник виявив розвідників і відкрив по них стрілянину.
Зайнявши оборону на узліссі, розвідники почали відстрілюватися. Висунувшись вперед, Габов помітив за невеликим кущем біля дороги фашистський кулемет. Він-то і вів ураганний вогонь по десантникам. Рішення виникло миттєво. Поповзом, по-пластунськи, Микола пробрався по придорожнього кювету, пролегающему за посадкою, до кулемета і закидав гітлерівських солдатів гранатами, захопивши кулемет, розгорнув його і відкрив вогонь по фашистах. Серед них почалася паніка, кидаючи зброю, вони побігли назад до річки. По них відкрили вогонь з автоматів і інші наші розвідники.
Цей швидкоплинний бій тривав всього 15 хвилин. За цей час невелика група розвідників знищила до роти противника. Ворог залишив на полі бою 26 вбитих і 35 поранених солдатів, 6 осіб було взято в полон. Були захоплені й трофеї: 28 возів з військовим майном.
Коли розвідники повернулися в полк, Габова відразу ж викликав до себе командир полку майор Н. Ус. Окинувши поглядом увійшов в бліндаж солдата, він тепло посміхнувся, підійшов до неї, обняв і тричі поцілував.
— Молодець, розвідник! Будемо представляти тебе до високої урядової нагороди. Спасибі тобі, гвардієць, за службу!— сказав він.
— Служу Радянському Союзу,— відчеканив Микола Габов.
Так, він добре воював і чесно служив своїй Батьківщині.
За вчинені ним подвиги Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 вересня 1944 року йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка».
Дорогами війни старшина Габов пройшов по Угорщині, Чехословаччині і світлий День Перемоги зустрів на території Німеччини. Потім навчався… З армії Микола звільнився у званні майора. Вступив до інституту, успішно закінчив його. Зараз живе і працює в Новочеркаську.