Бойові дії на радянсько-фінському кордоні розгорнулися через тиждень після початку війни. Прикордонний загін, що був розташований на півострові Ханко, разом з особовим складом військово-морської бази відбивав натиск ворога до 2 грудня 1941 року. Ось що писала про ці події газета «Правда» 28 жовтня 1966 року: «З перших днів війни військово-морська база Ханко стала важливим опорним пунктом оборонного рубежу по лінії Ханко — гирлі Фінської затоки — Моонзундский архіпелаг — Ирбенский протоку.
Кораблі, авіація, берегова артилерія активними бойовими діями наносили на цьому рубежі чималий шкоди противнику, рвавшемуся у Фінську затоку».
Звернемося до спогадів Михайла Петровича Федорових — уродженця села Водзимонье: «Велика Вітчизняна війна застала мене на півострові Ханко. Ще 18 червня 1941 року ми зайняли оборону. А через кілька днів німецькі літаки здійснили перший наліт. Назустріч їм піднялися льотчики-ханковцы. Вони сміливо вступали в бій з «мессерами», проганяли їх на той бік затоки.
Він пройшов Другу світову війну до самого кінця. За бойові успіхи він нагороджений орденом Червоної Зірки і три медалі «За відвагу».