Німецькі “лікарі” – особлива сторінка злочинів фашизму | Історичний документ

Діяльність німецьких лікарів, особливо тих, що носили мундири вермахту, військ СС та інших есесівських формувань, — це особлива сторінка в історії злочинів фашизму. Не узагальнюючи і не висуваючи остаточних висновків, слід сказати, що і на них падає значна частка відповідальності.

Число німецьких лікарів, які служили націонал-соціалізму та його злочинним цілям до кінця, виявилося чималим. Це були лікарі в мундирах СС, котрі служили в концентраційних таборах, керували «відбором» непрацездатних і направляли їх в газові камери або умерщвлявшие укладених смертельними сплесками.

Це були лікарі і професори медицини в мундирах вермахту (особливо військово-повітряних сил), що проводили експерименти на в’язнях концтаборів, а нерідко і на хворих і поранених у лазаретах.

Це були люди, презревшие своє покликання і свою лікарську клятву, яка була протягом двох з половиною тисяч років, ще з часів Гипократа, урочистим обіцянкою, символом піднесеної і благородної лікарської етики: вони не повертали людям здоров’я і життя, а, навпаки, вбивали їх, завдавали їм страждання і муки, калічили їх.

Саме з такими лікарями в 1939-1945 роках і зіткнулися військовополонені. Це відносилося до тих з них, хто стали в’язнями концтаборів і піддалися злочинним «медичним експериментам», а також хворим і пораненим у деяких таборах для військовополонених або на полі бою.

Злочини гітлерівських лікарів щодо хворих і поранених можна розділити на дві групи:

а) ненадання медичної допомоги хворому або пораненому полоненому, який нерідко через відсутність своїх лікарів та іншого медичного персоналу, а також власного медичного обладнання та перев’язувальних засобів міг чекати порятунку, тільки якщо йому буде надана ця допомога;

б) активна співучасть у знущаннях, «експериментах» або безпосередньому вбивстві полоненого.

Наведемо кілька прикладів.

У вересні 1939 року, після різанини польських військовополонених на казарменому плацу в Замбруве, влаштованої гітлерівської охороною, німецькі лікарі не надали ніякої допомоги пораненим і заборонили використовувати свій хірургічний інструментарій, незважаючи на те, що поранених було дуже багато, а єдиний місцевий лікар (д-р Грунланд) не мав необхідних інструментів.

У Хайна-Клостере (Німеччина) за період з 1 квітня по 31 грудня 1942 року група англійських військовополонених піддавалася знущанням з боку невідомого по імені німецького офіцера-лікаря.

Здійснювали нагляд за «лазаретом» в таборі для радянських військовополонених в Орлі німецькі лікарі Купер і Бекель у відповідь на звернення радянських лікарів, які скаржилися на голодування хворих і поранених солдатів, заявили, що отримується полоненими харчування є цілком достатнім.

Хворі і поранені, так само як і всі інші полонені, одержували в день по 200 грамів хліба із запліснявілою борошна з домішкою тирси і літр супу з гнилої сої. Ці німецькі «лікарі» називали голодні набряки військовополонених хворобою серця або нирок.

У Смоленську німецькі лікарі Шемм, Гетле, Мюллер, Отт, Штефен і Вагнер при співучасті допоміжного медичного персоналу під виглядом лікування хворих проводили різні експерименти на поранених солдатів і офіцерів Радянської Армії, застосовуючи невідомі досі «медикаменти», а потім вбивали «вилікуваних» ін’єкціями строфантину і миш’яку.

Німецькі лікарі   особлива сторінка злочинів фашизму | Історичний документ

Німецький санітар Модіш з 551-го військового госпіталю в Смоленську вбив цим способом 24 радянських солдатів і офіцерів. Зауважимо до речі, що цей же Модіш брав значні дози крові у 6-8-літніх радянських дітей для лікування поранених гітлерівських солдатів. В результаті такого примусового «донорства» діти вмирали.

2 вересня 1944 року французький військовополонений з шталагу Буатар, працював за межами табору, був тяжко поранений в живіт пострілом з карабіна, виробленим гітлерівським охоронцем за відмову зняти пуловер перед початком роботи. У французькій табірної амбулаторії цей поранений кілька годин марно чекав дозволу на відправку в госпіталь для операції.

Німецький військовий лікар (ім’я не встановлено), незважаючи на те що він був попереджений французьким військовополоненим лікарем, відмовляв у видачі такого дозволу, нібито з-за труднощів з перевізними засобами. Після шестигодинного марного очікування Буатар помер.

Після захоплення гітлерівцями польського шпиталю, який перебував на заводі «Сітроен» (Варшава, Черняківська вул., 199) німецький лікар д-р Шульце, приймаючи цей госпіталь, виявив у ньому двох поранених повстанців. Цей «лікар» власноруч застрелив обох поранених.

Щодо діяльності німецьких лікарів-злочинців слід зауважити, що поряд з іншими категоріями злочинів гітлерівців першими відчули на собі діяльність таких «лікарів» в’язні-німці, кинуті в концентраційні табори в 1933-1939 роках, а також і німецьке цивільне населення, яке принесло на вівтар злочинної «евтаназії» десятки тисяч жертв у 1939-1941 роках.

Після другої світової війни ряд лікарів-злочинців був притягнутий до відповідальності за свої злодіяння. Американський військовий суд на процесі № 1 в Нюрнберзі судив саме цю категорію німецько-фашистських злочинців («процес гітлерівських лікарів»). Частину підсудних потрапила на шибеницю, проте багато уникли покарання.

Злочини, вчинені щодо хворих і поранених військовополонених, інвалідів війни та медичного персоналу, — це лише одна з численних форм винищення військовополонених фашистами у другій світовій війні.

Однак дана форма винищення є найбільш огидною і огидною. Незайве нагадати, що в поданні будь-якого хворого чи пораненого людини білий халат лікаря і медсестри завжди асоціюється з повагою і авторитетом, самопожертвою і милосердям, лаконічно сформульованими Сенекою в його вислові: «res sacra miser». Ці почуття були розтоптані прихильниками того «світогляду», яке визнавало «милосердя тільки для німецького народу», та й то рідко.

Участь німецьких лікарів у всіх описаних злочини— це одна із самих похмурих сторінок в історії німецької медицини.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь