З твору Румянцевої Лілії
21 грудня наші війська були вже в Калузі. Але німці бігали, не знаючи, що робити. Потім поставили кулемети і почали стріляти. У сусідній сарай потрапив осколок і поруч у великий будинок. Тут почався бій. Німці нас вигнали. Ми пішли, а тато залишився тут.
Ми пішли до знайомих за Кам’яний міст і були там. Ми бачили, як горів монастир, і чули, як кричали євреї. На другий день ми пішли, бо німці поставили кулемет. І пішли на Широку вул. Там жили, коли прийшла Червона Армія. Ми пішли до себе додому. Наш будинок залишився цілим, але тата німці розстріляли і сусіда, а одного поранили в плече. Німці вбили мою двоюрідну сестру, дев’ятнадцяти років, а іншу поранили в бік.
З твору Болашенко Аркадія
Нарешті ми дізналися, що наші наступають. 21 грудня рано вранці почалася стрілянина. Ми сиділи в підвалі, але німці вигнали нас звідти, а у батька зняли валянки.
Ми прийшли ночувати до знайомих. На другий день ми пішли додому, але німці нас зупинили. Ми здалеку бачили, як фашисти підпалювали наш будинок, але нас туди не пускали. Через два дні нас вигнали і звідси.
Ми попросилися ночувати на Пролетарській вул. Кілька днів чоловіки боялися виходити з дому, т. к. їх і навіть тринадцятирічних хлопців фашисти замикали в холодні, розбиті приміщення і не давали їсти. 29 грудня стало ясно: німці відступають. Кругом загорілися будинки, підпалені німцями.
Пройшла ніч. Стало тихо. Ми вийшли на вулицю, по дорозі йшли наші червоні війська. Жителі вже ходять вільно, у всіх радісні, захоплені обличчя. Одразу ніби важкий тягар звалився з плечей.