Розгорілись тяжкі бої з прорвавшимися танками i самохідними гарматами в районі озера Веленце біля великих населених пунктів Гардонь, Кишвеленце. Бої не стихають ні вдень, ні вночі.
У ці важкі дні Військовий Рада звертається до всіх військам із закликом: «Не дамо противнику витягнути свої війська з Будапештського котла! Головна задача зараз знищити німецькі танки і рушити вперед».
Обіг Військової Ради лягло в основу всієї партійно-політичної, агітаційно-пропагандистської роботи серед воїнів. Цей документ за своїм значенням прирівнювався Наказом 1942 року «Ні кроку назад!»
Наші гарматні розрахунки вдень і вночі били німців, їх танки та «фердинанди». Це були розрахунки Чуйко і Гергеля, Мусіна і Гибкіна. Навідники Сибгатуллин і Сидоренко, Ягодин і Бурчин вогнем своїх гармат знищили 5 танків, 2 штурмові гармати. Важко поранено в бою командир 8-ї батареї капітан Матюшинский і командир гармати Гергель. Але поле бою вони не покинули, продовжували вести нерівний бій.
Німці, не рахуючись з втратами, продовжували рватися до Будапешту, а до нього залишалося все менше кілометрів. Здавалося, частини противника ось-ось з’єднаються, але на їх шляху як залізна стіна стояли славні гвардійці. А з повітря їх громили наші штурмовики, бомбардувальники прославлених радянських конструкторів.
Фашистам так і не вдалося з’єднатися з оточеної Будапештської угрупованням. 13 лютого 1945 року вона була розгромлена і полонена. Над містом майорів Червоний прапор армії – визволительки.
За відмінні бойові дії Верховний Головнокомандувач оголосив подяку 4-ї гвардійської стрілецької дивізії. Москва салютувала доблесним військам 2-го і 3-го Українських фронтів.
У безперервних виснажливих наступальних і оборонних боях 23-й гвардійський артполк поніс великі втрати. У другій половині лютого він був відведений на відпочинок і поповнення в район приміської зони Будапешта, найменшого видалення від переднього краю, в районі великого населеного пункту Барачко.
Інші підрозділи нашої дивізії і полки розташувалися в сусідніх селах. Така дислокація дозволяла нашому командуванню у разі необхідності в короткий термін перекинути полиці місце зіткнення з противником. Почалася завзята бойова виучка з поповненням, ремонт і відновлення бойової техніки.
Бойова міць дивізіонів зростала. Нове поповнення набула навички в артилерійському справі. Партійні лави зростали за рахунок відзначилися в недавніх боях.
Проте довго відпочивати не довелося. Вже в перших числах березня гітлерівці зробили потужний удар вздовж північно-східного узбережжя озера Веленце. Бойова тривога, команда «по машинах», — і ми мчимо назустріч бою. Поряд — бойові друзі: гвардійці 3-го стрілецького полку.
З ходу вступаємо в бій. Знаряддя 7-ї і 8-ї батарей викочуються на пряму наводку, гаубиці довбають тили противника. Не змовкають кулемети і автомати піхотинців, подекуди зав’язується рукопашна. Німці рвуться до Дунаю. Люто, не шкодуючи сил. Перші полонені підтвердили, що серед атакуючих — дивізія «Мертва голова».
Незрозуміло, на що сподівалися гітлерівці, погрожуючи в листівках і по радіо скинути наших солдатів у Дунай, закликаючи їх здаватися в полон. І раніше-то геббельсівська пропаганда не діяла, а тепер вся ця куховарство виглядала навіть смішний. Хоча ми, звичайно ж, розуміли: ворог не зломлений, доведеться ще заплатити тисячами життів за остаточну перемогу.
Бої не вщухали ні вдень, ні вночі. Деякі позиції по кілька разів за день переходили з рук у руки.
На вогневій позиції мені зустрівся парторг дивізіону молодший лейтенант Шарков. Він прямував у 7-ю батарею:
— Їм найважче, так і снаряди, що повинно бути, на кінець.
На батарею Шарков потрапив в самий критичний момент: есесівці були майже поруч. Шарков ліг до кулемета і довгими чергами притиснув атакуючих до землі.
Артилеристи, не зволікаючи, покотили знаряддя на нові позиції. Знову і знову кидалися гітлерівці на жменьку людей, які прикривали відхід. Але от замовк кулемет. На позицію увірвалися есесівці.
На наступний день в одній з контратак ми відбили понівечене тіло парторга. Важко пораненого його довго мучили, а потім розстріляли. Так загинув Петро Семенович Шарков. Ми поховали його в селі Борачка, віддавши герою всі військові почесті.
Близько 10 днів і ночей йшли кровопролитні бої. Німцям так і не вдалося взяти реванш за провал операції по порятунку угруповання у Будапешті. Числа 14 -15 березня на НП командира 3-го гвардійського полку полковника Левіна прибув командарм 4-ї гвардійської генерал-лейтенант Н. Д. Захватаев. Звертаючись до всіх нас, він сказав: «Гвардія вистояла, виграла Будапештську битву. Тепер погоним німців без зупинки до Відня, до Перемоги».