Німці теж знали хитрощі танкових засідок | Історичний документ

До середини березня 150-а танкова бригада значно поповнилася матеріальною частиною і людьми. Готувався наступ на Броди — великий залізничний вузол. Брати це місто належало у взаємодії з частинами 287-ї стрілецької дивізії. За даними розвідки, в Бродах оборонялося дев’ять ворожих полків — вісім піхотних та один танковий!

Крім того, підступи до Бродів прикривали великі і дрібні опорні пункти. Не вибивши фашистів з усіх цих гнізд, годі було й думати про штурм Бродів.

Екіпажу старшого лейтенанта Назаренко відразу ж не пощастило: 30 березня їх танк підпалили.

Просуваючись по лісовій дорозі, рота потрапила під вогонь «тигра» і двох «пантер», які перебували в засідці. Випустивши кілька снарядів, вони почали поспішно відходити до села. Переслідували їх спочатку в ротної колони, а потім, вийшовши з лісу, розвернулися.

Фашистські танки йшли без пострілу, обгинаючи село з південно-заходу, тобто йшли якраз тим маршрутом, який був заданий й роті. Тому додали швидкості, маючи намір все-таки зблизитися і знищити «попутників». Тим більше що ті начебто і не думав про опір.

Взвод старшого лейтенанта Назаренко знаходився на правому фланзі роти, ближче всіх до села. Тому виявився першим в зоні вогню ворожої батареї, що вдарила по танках метрів з триста. Відразу стало ясно, що «втеча» «тигри» і «пантери» — не що інше, як виверт, хитрий хід з метою підставити радянські танки під вогонь зачаїлася на околиці села батареї. При пострілах «втікачі» розгорнулися на сто вісімдесят градусів, пішли на зближення, маючи намір вдарити по лівому флангу роти.

Яке рішення міг прийняти в подібній обстановці командир? Єдине: наказати взводу йти на батарею. А двома іншими взводами обрушитися на «тигр» і «пантери».

За наказом Назаренко механік-водій до відмови потягнув на себе правий важіль. Однак тридцятьчетвірка слухалася погано — стояла весняне бездоріжжя, гусениці ковзали на неоттаявшем грунті. Вони ще не закінчили розвороту, як ворожий снаряд вдарив у корму. Танк заповнився їдким димом. Але двигун працював без перебоїв. Може бути, снаряд не пробив броню? Звідки ж дим?

Німці теж знали хитрощі танкових засідок | Історичний документ

Та й не можна залишити машину ось зараз. Їх тут же перестріляють. Ні, треба дійти до батареї, дійти і знищити її. Але тут же з тривогою подумав: «Чому ні звуку в навушниках? Невже вийшло з ладу пристрій зв’язку?!»

Тільки подумав, як відчув поштовх у потилицю. Це утвердило в здогаду: так, танковий переговорний пристрій вийшов з ладу, коли командир керує тепер зрозумілими кожному механіку-водію сигналами. Вони не складні і обумовлені раз і назавжди: поштовх в спину — давай задній хід; натиск на ліве плече — повертай ліворуч. Зараз його штовхнули в потилицю. Значить,— вперед!

Вичавив до відмови педаль подачі пального. Тридцятьчетвірка рвонулася вперед, зустрічний потік повітря вдарив в обличчя, як би заштовхнув всередину танка дим. Петро розгледів попереду фашистське знаряддя. Надіслав танк на нього, думаючи тепер лише про одне: тільки б встигнути, випередити ворожий розрахунок, який вже метушиться біля гармати.

Встиг, випередив, підім’яв під гусениці гармату. Навіть розвернувся на неї, подумавши злорадно: «Є одне!» Почав видивлятися інше, але в цей момент танк здригнувся від сильного удару.

Двигун заглох. В голові суцільний дзвін, свідомість кудись спливав. Ніби крізь сон відчув, як хтось наполегливо тягне його через люк.

Отямився у воронці, наполовину заповнений водою. Тут були командир і стрілець-радист.

А башнер? Де Бережнев?

— Нема башнера, убитий! — не обертаючись, з несподіваною різкістю відповів на питання Назаренко. Він, не відриваючись, дивився кудись убік, де залишилася його машина.

Петро підвівся і теж виглянув з воронки. Тридцятьчетвірка жарко палала метрах в двадцяти. Саме палала, а не горіла. Навіть з відкритих люків вибивало не дим, а вогонь.

— Ну, зараз рвоне! — глухо сказав старший лейтенант Назаренко і вп’явся закривавленими пальцями в пухкий край воронки. Додав: — Боеукладка під зав’язку завантажений.

І дійсно, майже в ту ж секунду від потужного вибуху башта танка навіть підскочила, зірвана з погона, і завалилася на бік, не впавши на землю тільки через знаряддя, яке натрапило своїм дульним зрізом в землю.

— Ну от і все,— ще глухіше сказав Назаренко, стягуючи з голови шлемофон. І раптом вдарив ним об землю, вигукнув з болем: — У-У, гади! — Але тут же затих, ще раз глянув на понівечений вогнем і вибухом танк і вибрався з воронки. Трайнин і Ляхів пішли за ним.

Перше, що побачили вони, підійшовши до крайніх хатах, була повністю розгромлена ворожа батарея. Всі шість гармат були перетворені в покручений металобрухт. Тут же валялися трупи фашистських артилеристів.

— Де ж решта танки? — роздивляючись по боках, здивовано запитав Назаренко.— Підбиті не бачу.

— Та он вони, он, командир! — обрадувано закричав стрілець-радист Ляхів, вказуючи рукою в бік якихось напівзруйнованих сараїв.— Обидва стоять, цілі та неушкоджені, голубчики!

Але Ляхів помилився. У одній з цих тридцятьчетвірок був ущент розбитий двигун. Друга виявилася целехонькой.

— Давай все на трансмісію,— скомандував Назаренко, залазячи в баштовий люк залишилася на ходу тридцятьчетвірки.— Будемо наздоганяти роту. Ну, а там — за обставинами.

Кілометра через два попалася ще одна згоріла машина. Трохи далі в болотистій низині — одразу дві. Але ці просто застрягли, і екіпажі не знали, як їм врятувати свої танки з в’язкого полону.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам