10 березня стало одним з найважчих днів у рейдової операції. Під ударами наших військ, гітлерівці відступали. Тому прорватися через війська кінно-механізованої групи, які відрізали їм шлях відходу за Південний Буг, було їхньою головною метою.
Німці кинулися на захід. Обстановка створилася надзвичайно складна. Часто траплялося, що, оточуючи противника, підрозділи Плієва самі потрапляли в оточення. Поняття фронт і тил змішалися. Бої йшли всюди.
Ісса Олександрович разом з начальником штабу 4-го кавалерійського корпусу Пічугіним поспіхом закінчував вечерю.
— З ранку не їв, — жартома дорікнув він штабного кухаря. — Заморит він нас, Микола Олександрович.
Пічугін не кваплячись встав з-за столу:
— За вами ніякої кухар не вженеться, товаришу командуючий.
Увійшов черговий, простягнув радіограму:
— Розпорядження командувача військами фронту.
Плієв уважно прочитав, передав бланк начальнику штабу.
— Родіон Якович наказує до кінця завтрашнього дня оволодіти районом Засілля, Бурхановка, Снігурівка. Обіцяє посилити нашу групу 23-м танковим корпусом.
Зупинився перед картою, мовчки обмацуючи її поглядом.
— І все-таки наші справи йдуть непогано. Створюється пряма загроза Миколаєву. Північніше міста у німців занадто мало сил, щоб нас зупинити. Вчасно дав свідчення полонений офіцер. Якщо Холлидт дійсно наказав прориватися до Південного Бугу будь-якою ціною, маючи намір пробити коридор через Ново-Грігорьевку, готуйтеся, Микола Олександрович, зустрічати основні сили його армії.
Зняв з руки годинник, покрутив заводну головку.
— А зараз, може, вдасться хоч годинку подрімати.
Ввійшов у сусідню кімнату, розстелив на зсунутих лавках бурку, але так і не ліг. Захотілося подихати свіжим повітрям. Пройшов через сіни на ганок. Вечір був тихий, безвітряний. Небо майже очистилося. Рідкісні хмари рваними полотнищами повільно пливли на схід. Вузький серп народившегося місяця висів над самим дахом. Десь на півночі гримотіла артилерія, там же, підсвічуючи горизонт, палахкотіло заграва.
Генерал ступив на ганок — треба поспати.
Сон не встиг ще по-справжньому замутити свідомість, коли вбіг черговий офіцер:
— Чотирнадцяту мехбригаду полковника Нікітіна німці атакують!
Плієв схопився, накинув бурку:
— Коня!
Значить, Холлидт почав пробиватися через Ново-Грігорьевку. Що ж, доведеться перенацілити сили, щільно охопити всю ворожу групу.
Напруга бою зростала. Коли ж посильний доповів, що з боку села Київське рухається велика колона ворожої піхоти, Плієв зрозумів, що події розгортаються складніше, ніж передбачалося. Отже, необхідно посилити натиск в районі Ново-Григорівки — від цього буде залежати результат бою.
Охоплені страхом повного оточення, гітлерівці лізли напролом. Бій не вщухав всю ніч. До ранку їм вдалося оволодіти селом, і, зайнявши оборону, вони чекали підкріплення. Велика була їхня радість, коли в досвітніх сутінках вони побачили колону своїх танків з автоматниками на броні.
Машини вже в селі? Але що це?! Скинувши сіро-зелені шинелі, автоматники відкрили вогонь, танки, брязкаючи гусеницями, кинулися на кулеметні точки.
— Росіяни! Росіяни!
Гітлерівці заметалась по вулицях, але доля їх була вже вирішена. Раптовість, досягнута несподіваним маневром, і невелика військова хитрість дозволили плиевцам захопити вузлові позиції.
Поруч за селом ще йшов бій, а в невеликому будиночку біля ставка командувач групою, стоячи над оперативною картою, вже диктував нові бойові розпорядження…
День розгорявся з видимою неохотою. Ісса Олександрович вийшов на вулицю. Холодний вітер дихнув запахом гару. Генерал притулився до різьбленому наличнику, глянув на високе холодне небо. Там, в неозорій височині, немов оповиті попелом угольки, одна за одною гасли зорі. У дворі хрумкали сіном коні. Генерал загорнув бурку, ступив до коновязи.
На околиці села оперативна група зупинилася. Дорога була забита згорілими танками, гарматами, исковерканными машинами, на брудних узбіччях розляглися трупи в сіро-зелених шинелях. Попереду за селом рвалися снаряди.
— Почекати б треба, — невдоволено зауважив ад’ютант, — не можна ж командувачу пхатися у саме пекло.
Плієв спокійно заперечив:
— У нас, капітан, кругом пекло. Тилу немає, скрізь фронт.
— Але все-таки… — зніяковів Семенидо.
Несподівано генерал притримав коня, прислухаючись, підняв голову. В небі наростав добре знайомий стогне гул. Здалися фашистські літаки. З першого заходу скинувши бомби, вони зникли за хмарами. Їм на зміну вже летіла нова група.
Всю силу ударів літаки скинули на танкістів Танасчишина. Але, незважаючи на оскаженілі нальоти, 4-й гвардійський корпус просувався вперед…
Загалом задум командування 3-м Українським фронтом роль, відведена дивізії Плієва, виконувалася успішно: до ранку 12 березня частини групи захопили кордон, який дозволяв сподіватися, що нижньодніпровська угруповання фашистських військ в основному оточена. Основне завдання полягає тепер у тому, щоб не дати оточеним частин 6-ї гітлерівської армії пробитися на захід.