Східний горизонт був охоплений багровим полум’ям. Скоро зійде сонце. На небі — ні хмаринки. Під ногами, на траві, грає роса — значить день належить жаркий. Фашистським літакам в таку ясну погоду було б особливо привільно, але тепер і у нас є крилаті друзі, безкарно літати їм не дадуть.
Літаки прибули до нас вчора після полудня. Їх було не так багато, але вони вже встигли надати нам неоціненну послугу: розвідали місця дислокації противника, по деяких об’єктах завдали потужні бомбові удари. За півдня наші літаки збили 12 ворожих бомбардувальників і 3 винищувача. На спостережному пункті до темряви не змовкали позивні: «Чайка, Чайка… Я — Видра…», посилає в ефір командиром 129-го винищувального полку 17-ї повітряної армії Володимиром Івановичем Бобровим. Дебют льотчиків був спекотним…
Бій почався, як завжди, з артилерійської і авіаційної підготовки. Околиці роз’їзду Крейда, сіл Ястребово, Севрюково і Ведовское знову перетворилися в справжнісіньке пекло. Стовпи вздыбленной землі, хмари пилу, чорний дим знову охопили всю округу. І слідом за цим, як завжди, на поле вийшли танки.
Начальник відділу розвідки майор Воронцов зателефонував на спостережний пункт генерала Морозова і попередив, що на його дивізію настає 100 танків і два піхотних полку. Я тим часом покликав до телефону командира артилерійського полку, розташованого недалеко від спостережного пункту, підполковника В. В. Багущевича і наказав відкрити вогонь по противнику, що настає на роз’їзд Крейда. Одночасно було наказано командиру полку «катюш» полковнику Чумакову дати залп у цьому напрямку. Наступ машин зі свастикою на бортах була зустрінута вогнем дивізії капітана Сушицького та гарматами 30-ї протитанкової бригади.
Ворог продовжував наступ. Ось уже головні машини піднялися на вершину пагорба, що відокремлює нашу передню лінію від ворожого плацдарму. У цю хвилину на всю міць «заговорила» артилерія, а в небі здалися викликані нами штурмовики. І тут танки зупинилися, піхота залягла.
Генерал Морозов попросив дозволу піти тим часом в контратаку і додав:
— Треба б ще раз взяти під обстріл район роз’їзду.
Після п’ятихвилинного артналета батальйони капітанів Заводського, Антипова і Яркова піднялися в атаку. Стрімкий кидок гвардійців, що супроводжується могутнім вигуком «Ура!» відкинув ворога на його колишні позиції. На полі бою залишилися догорають 12 підбитих танків і знайшли свою могилу близько десятка фашистів.
Однак фортуна не завжди посміхалася нам. Наступаючі з боку села Генераловка 100 німецьких танків і одна піхотна дивізія, прорвавши оборону 209-го полку 73-ї дивізії зайняли Бєловське. Потім ця сила, повернувши на захід, намагалася з’єднатися з військами Михайлівського плацдарму. Цьому завадив вогонь 238-го полку та навчального батальйону дивізії Морозова.
До полудня німці знову перейшли в наступ. На цей раз їх основний удар прямував у бік сіл Ястребово і Севрюково. В три години дня фашисти зайняли Ястребово і впритул підійшли до Севрюкову.
Південніше вони підступили до лісу в районі Батрацької Дачі і до 6 години вечора зайняли садибу Соловйовського радгоспу. Після цього вони взяли під обстріл протилежний ліс. А там розташовувалися штаби корпусу і дивізій, а також наші тилові частини. Тому я розпорядився з настанням темряви перебратися всім їм до лісу, розкинулися за річкою Корінь.
Отже, можна назвати все це успішним наступом ворога? Навряд чи. Ворожі бомби і снаряди переорали, перевернули всю землю, в бій підключилося понад 300 їхніх танків і 5 піхотних дивізій. І така величезна сила за весь день просунулася вперед не більше ніж на п’ять кілометрів. Ні, такими результатами хвалитися було не можна. І німці, мабуть, це розуміли і самі.
В ту ніч розвідники полковника Козака привели «мови». Полонений обер-єфрейтор був з 58-го саперного батальйону 7-ї танкової дивізії. Він розповів нам наступне: «7-я танкова дивізія переправилася через Північний Донець у районі села Пушкарное. Перед настанням у дивізії було 200 танків, 50 з яких — «тигри», решта — «Т-IV». Між 5 і 7 липня, за час боїв дивізія втратила половину машин і більше половини людей. Настрій солдатів і офіцерів різко знизилася».
Ще б! Понести такі втрати і залишатися в гарному настрої! Німецьке командування не має почуття жалості до солдатам, навіть до своїх. Для гітлерівських генералів солдати були худобою, яких відправляють на бійню. У всякому разі різниці вони не бачили. Одна з головних причин поразок, як мені здається, полягала саме в скотському зверненні зі своїми солдатами. Вони дивилися на рядових солдатів як на бездушний механізм, покликаний виконувати наказ командира. У солдатів, на їх думку, не повинно бути своєї думки, своїх думок, бо за нього вже подумали і всі вирішили фюрер і його генерали.
І треба сказати, що у дресируванні солдатів (не в вихованні та навчанні, а саме в дресируванні, подібно до того, як у цирку дресирують тварин) фашисти домоглися чималого. Наприклад, за всю війну не було такого випадку, щоб німецький солдат не послухався свого командира. Він йшов туди, куди вказували, їв те, що давали. Мені він нагадував птаха з підрізаними крилами, яку при мені коли-то підкидали до неба, щоб вона летіла. Бідолаха намагалася це зробити, але марно. Німецького солдата в бій вводили — сам він не йшов. Стріляти змушували — сам він не смів. Він знав, що ініціатива — не його справа. Хіба такий солдат не нагадує птаха з підрізаними крилами?
Принцип нашого виховання, ставлення до воїну був зовсім інший. Наша держава з моменту виникнення висунуло гасло про дбайливіше ставлення до людини — найціннішого капіталу на землі. Будь то під час оборони або в період наступу, ми завжди виходили з цих гуманних принципів. Тому-то солдат і вірив нам, командирам; поважав нас і наші розпорядження виконував точно, бо знав, що в ім’я Батьківщини таке розпорядження він дав би й сам. Що найбільш властиве нашому воїну — це взаємна довіра і підтримка. Солдат вірив нам — ми солдату. Тому я вважаю природним, якщо солдат часом відступає, іноді чогось побоюється, обмірковує завдання, перш ніж піти на його виконання. Стало бути, думається мені, без відступу, без маневру було неможливо. Якщо у нього з’явились сумніви, мабуть, не без підстав. Якщо задумався, значить, буде при виконанні наказу і солдатська кмітливість і вправність.
Ось і сьогодні, наприклад, можна було б дати категоричний наказ 94-ї дивізії, яка ще була на марші, вступити в бій з противником і в що б то ні стало відбити у нього населені пункти Бєловське і Ястребове. Так, мабуть, ці села вже зараз були б у наших руках, зате багатьох сотень своїх товаришів ми не дорахувалися б. Тому я і розпорядився, щоб полиці 94-ї дивізії розташувалися на заздалегідь підготовлених оборонних укріпленнях. Погодився я і з тим, що частини полковника Козака відійшли і закріпилися на нових рубежах. Все це дозволило зберегти живу силу і техніку, довірену Батьківщиною. Зберегти і в зручний момент нанести цією силою нищівного удару по виснаженому ворогові.