Німці перефарбовували бомбардувальники під вигляд радянських для маскування | Історичний документ

1 липня 1941 року 97-й загін за наказом командування прикордонних військ почав здавати ділянку кордону частинам Червоної Армії і відходити в тил. Він надійшов у розпорядження штабу охорони тилу 18-ї армії, а 13 липня був підпорядкований 12-ї армії.

Згадуючи ті героїчні дні початку Другої світової війни, Яків Іванович Тронин розповідав: «Служив я на 3-й заставі 1-ї комендатури. Виконував обов’язки командира відділення, був сержантом.

В середині червня 1941 року командування нашого 97-го загону вирішило організувати курси з підготовки снайперів. І нас, десять командирів відділень, за тиждень до початку Другої світової війни зібрали у район 4-ї комендатури для розбивки табору, облаштування наметів і стрільбища. Всі ці роботи ми закінчили 21 червня. Тієї ночі довго не спали. Тільки заснули — розбудив гул літаків.

Потім стали зі свистом перелітати снаряди. Комендатура від нас перебувала в півтора-два кілометри. Ми ще не встигли розібратися в обстановці, як почався обстріл щойно розбитого табору і наметів. У перші ж хвилини з десяти осіб трьох поранено, одного з них — важко. Сержантові Машкову я надав допомогу, доставив його до лікарні.

Кругом були чутні рушнично-кулеметна стрілянина і розриви артилерійських снарядів. Ми пішли в комендатуру, де дізналися, що німецько-фашистські війська перейшли в наступ по всьому західному кордоні. Через деякий час в комендатуру привели двох румунських солдатів і гітлерівського офіцера. Їх взяли в полон прикордонники.

Бійці нашої 3-ї застави три рази відбивали атаки румунських солдатів, підбили танкетку. Всі застави були стягнуті у комендатури. Протягом десяти днів ми не відходили в тил і несли службу з охорони державного кордону на своїй ділянці. Я щодня виходив у посилений наряд, відбивав з товаришами атаки румунських солдатів.

Через десять днів надійшов наказ, і ми в організованому порядку почали відходити в глиб нашої території».

Разом з Я. І. Трониным в одній комендатурі служив Микола Романович Романов. 22 червня 1941 року він у складі маневреної групи виступив на захист державного кордону. Коли разом з товаришами прибув на заставу, потрапив під артилерійський обстріл противника. З цього дня до 1 липня 1941 року Романів брав участь у боях проти румунських і угорських військ на кордоні з Румунією (Північна Буковина, Бесарабія).

«1 липня 1941 року 97-й прикордонний загін був відведений в Чернівці, лінія оборони передана мотострілкової частини,— згадував він.— Потім загін відійшов у напрямку Кам’янець-Подільський. Ріки Прут і Дністер ми долали вплав під бомбардуванням німецьких бомбардувальників, перефарбованих під вигляд радянських літаків з червоними зірками на крилах. Багато хто з нас загинули тут. Що залишилися в живих переформували в місті Кам’янець-Подільському та направили на оборону Києва».

Романів близько двох тижнів брав участь в обороні столиці України. Рив окопи, траншеї, будував землянки, обладнав вогневі точки, спостережні пункти, допомагав зв’язківцям тягнути телефонну лінію. Разом з іншими прикордонниками ночами ніс службу охорони тилу діючої армії. У всіх солдатських справах він був невтомний.

Обстановка на фронті складалася важка. Фашисти з кожним днем наближалися до Києва. Артилерійські снаряди далекобійних гармат вже били по місту.

У серпні 1941 року у лісі, на південь від Києва, кілька частин Червоної Армії потрапили в оточення. До них на виручку направили і 97-й прикордонний загін. Боєприпасів вже не було, тому билися врукопашну. Романова поранили в ліву ногу.

…Разом з іншими пораненими його на возах везли в Первомайськ. Але їх обоз потрапив під обстріл і був повністю розбитий. Романову удалося переплисти річку Синюху. Потрапив у село Корытно-Забугскую, де місцевий підліток Олександр Лещенко (глухонімий) зробив йому перев’язку, і через два місяці прикордонник одужав.

У жовтні Романів і ще два бійця, ховаючись після поранення в цьому селі, були схоплені німцями і відправлені у табір для військовополонених на станцію Підгороднє.

У травні 1944 року їх відправили в Чехословаччину. Тут нашому землякові вдалося втекти з табору. Місцеве населення допомагало йому продуктами харчування, одягом, захищало від гітлерівців. Він намагався йти на схід, назустріч Радянської Армії. Але поранена нога і сильне виснаження від недоїдання обмежували його нічні переходи.

Романів зупинявся у невеликих хуторах, влаштовувався на роботу. Серед населення все частіше чув розмови про успішне наступ Радянської Армії. Називалися міста, хутори, річки, де йшли великі бої з німцями. Люди з величезним нетерпінням чекали приходу визволителів. Відчуваючи свій близький крах, гітлерівці лютували ще більше. Тому рухатися на схід стало все важче і небезпечніше.

У травні 1945 року в одному з хуторів Романів потрапив до американським військам. У липні він був переданий радянському командуванню. Незабаром приїхав на батьківщину. Нагороджений медалями «За бойові заслуги», «За оборону Києва», «За перемогу над Німеччиною» та багатьма іншими.

Німці перефарбовували бомбардувальники під вигляд радянських для маскування | Історичний документЗ перемогою повернувся додому і Яків Іванович Тронин.

На жаль, імена і фронтова доля інших воїнів-чекістів, які служили в цьому загоні, поки невідомі.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: