З твору Кур’янова Ст.
13 жовтня 1941 року, прокинувшись, я виходжу на вулицю і бачу: внизу по вулиці йдуть німецькі війська. Німці їдуть на конях, посміхаються, сміються. Я пішов подивитися їх. Бачу — йдуть два офіцера, сміються, говорять по-німецьки. Вони одягнені краще, ніж їхні солдати. Вдень німці стали обходити будинки, шукати червоноармійців, зброю. Заходили в будинки, брали собі хліб, картоплю, м’ясо. Після вони стали зупинятися по домівках. У деяких будинках солдати рилися в скринях, комодах. Вони вибирали собі те, що їм сподобається, і, заплативши німецькими грошима, а то і зовсім не заплативши, йшли.
Стали виходити накази голови міста. У них голова наказував здавати зброю, награбоване майно. Вийшов наказ, в ньому голова закликав працювати краще, не лінуватися. Але російський народ не народжений для того, щоб йому працювати на німців! Щоб краще працювали, німці стали бити батогами, штрафували.
Фашисти боялися найбільше партизан. Коли вони фашисти прийшли ночувати до нас на квартиру, то вони оглянули коридор, обидві кімнати і заглянули навіть під ліжко, а потім полізли навіть на горище. Коли лягли спати, біля дверей поставили солдата.