Добриня Микитич – самий, мабуть, благородний і м’якосердий персонаж російського епосу. Він ввічливий і вихований:
«поклони веде по писаному, хрести кладе по-вченому».
Тому йому найчастіше довіряють виконання дипломатичних місій. У билині, де Ілля Муромець, образившись на князя, влаштовує в Києві формений майдан, поєднаний з повальної п’янкою (билина «Ілля Муромець і голоти шинкові»), саме Добриню відправляють втихомирювати розбушувався «старшого брата» всіх руських богатирів. Лише Добриня зміг знайти підхід до Іллі, який в гніві міг накоїти багато справ: він запросто міг розвалити стольний Київ, та й самому князеві Володимиру Червоно-Сонечко не поздоровилося б.
В бою Добриня рішучий і сміливий. У Билині «Бій Добрині зі Змієм» він, купаючись в Пучай-річці (у назві якої вгадується історична Почайна), стикається зі Змієм – істотою з трьома головами і дванадцятьма хоботами. Оскільки перед купанням Добриня роздягнувся, він опиняється перед грізним противником не тільки без зброї, але і без одягу. Це, однак, не зупинило відважного богатиря. Він схопив «ковпак землі грецької» (загадковий епічний артефакт – то ковпак, привезений з грецької землі, то землею грецької наповнений) і цим ковпаком відображає напад чудовиська.
Змій втікає. Але по дорозі встигає залетіти в Київ і викрасти там племінницю князя Володимира Червоно-Сонечко – Забаву Путятичну. Невтішний князь шукає богатиря, який би зміг визволити дівчину. Але ніхто не береться за настільки складна справа. І тоді Добриня, нарікаючи про своєї рідної неньки, яка ризикує залишитися без сина, пускається в далеку дорогу. У гір Сорочинських відбувається другий бій. Князівська племінниця звільнена. А з нею отримує свободу і весь російський повний, який нудився у Змія. Добриня садить Забаву на коня і везе до князя. По дорозі Добриня бачить, що дівчина закохалася у свого визволителя. Але природна делікатність не дає йому скористатися почуттями дівчини. Він м’яко пояснює Забаві, що вона – роду княжого, і тому дуже родовита для нього. В цілості й схоронності він доставляє Забаву в Київ і передає з рук на руки Володимиру.
Цю бувальщину в дитячих перекладаннях або навіть мультфільмах знають багато. Але є ще одна, яку шановний читач не знайде ні в одній дитячій книжці. Цю бувальщину можна прочитати в академічному виданні билин, зібраних чудовим ученим-фольклористом Ганною Михайлівною Астахової.
Билина називається «Добриня і Маринка». Хто такий Добриня – зрозуміло. У цій билині його образ цілком типовий – ввічливий і делікатний герой. Хоча у фіналі билини ні ввічливості, ні від делікатності не залишається і сліду. Але на те свої причини. І причини ці створила та сама Маринка – персонаж, широкому колу практично не відомий. Це билинна відьма. Виглядає вона не як стара стара з костуром, а як чарівна дівчина. При цьому вона страшна лиходійка. Маринка вирішує закохати в себе Добриню. Її краси для цього не достатньо, оскільки Добриня не з тих, хто ведеться на гарненьке личко. Тому вона робить чаклунство: вирізає з землі слід Добрині і заштовхує його в піч. При цьому, зрозуміло, вимовляються заклинання. Слід починає горіти, а Добриня починає сохнути за Маринці – закохується.
Вчинок Маринки можна було б извить, якщо б вона пішла на нього заради свого жіночого щастя. Зрештою, закохана жінка здатна на багато що. Але в тому-то і справа, що сама Маринка Добриню не любить, а просто хоче його знищити як носія «світлого начала». Взагалі boy-friend у Маринки вже є – це Змій-Горинич. У билині він виглядає не як трехголовое чудовисько, а як людина, тобто, anthropomorphically. Власне, вони разом і вирішили вапна богатиря таким чином.
Здавалося, Добриня приречений. Але на щастя, знайшлася людина, який зміг захистити добра молодця від злої чаклунки. Переказуючи цю бувальщину студентам я завжди прошу їх здогадатися, хто в силах врывать молодця з рук красивою відьми? Зазвичай хлопці-першокурсники лупає очима: вони приміряють ситуацію на себе. Що їх може відірвати від красивою відьми спокусниці? Нічого! Дівчата-першокурсниці, теж моделюючи в голові ситуацію, починають підозрювати «іншу дівчину». Наївні, вони не розуміють, що там де за справу взялася підступна чарівниця «іншим дівчатам» робити нічого. І тільки якщо в аудиторії знаходяться дами з сімейним досвідом – вони безпомилково здогадуються, про кого йде мова: свекруха! Звичайно, це мама героя – грізна Амелфа Тимофіївна! Вона, теж володіючи деякими чаклунськими здібностями, руйнує чаклунство Маринки.
І обрубує ноги. Тут я знову задаю питання аудиторії: за що Добриня відрубав Маринку ноги? Наївна дитяча аудиторія зазвичай передбачає, що Добриня обрубав Маринку ноги за те, що вона цими ногами ходила до Змію в гості. У пропаленій дорослої аудиторії зазвичай спливає слово «раздвигала».
Насправді ж ні перше, ні друге. Маринка ногами… теж обіймала Змія Горинича. Дуже його любила – обіймала і руками і ногами. Ось така епічна любов.
Взагалі, з жінками Добрині, на жаль, клінічно не щастило. Дружина зрадила йому з найкращим другом. Але це, як мовиться, вже зовсім інша історія. Її я переказувати не буду. Шановний читач має хороший привід взяти з полиці те російських билин і перечитати. Натяк – історія нещасливого шлюбу Добрині Микитовича розказана в билині «Добриня Микитич та Альоша Попович».
Автор: Вадим Вікторович Боргів — російський історик і письменник. Доктор історичних наук, професор.