До березня — квітня 1944 року була звільнена лише невелика частина Румунії. На цій території налічувалося близько 800 міст і сіл, проживало приблизно 400 тисяч чоловік.
Антонеску, під ногами якого горіла земля, на початку березня запросив до себе колишнього прем’єр-міністра князя Штирбейя і дав вказівки розпочати таємні переговори з урядами Сполучених Штатів Америки та Англії. З цією місією Штирбейя прибув до Анкари. Однак про сепаратних переговорах стало відомо Радянському уряду, пішов дипломатичний демарш і прем’єру не залишилося нічого іншого, як почати переговори з представниками трьох сторін — СРСР, США і Англії.
12 квітня радянські представники вручили князю наші умови. В них передбачалися наступні основні вимоги: Румунія повинна порвати з фашистською Німеччиною і спільно з військами союзників і Червоною Армією почати проти неї воєнні дії: кордон між СРСР і Румунією відновлюється згідно з договором 1940 року; Румунія відшкодовує шкоду, завдану нею Радянському Союзу.
Уряд Антонеску, приховавши від народу ці вимоги, відкинув їх і всі сили кинув на допомогу гітлерівської Німеччини. До річці Прут, на лінію Ясси — Тиргу — Нямц передислокуються нові війська, які спільно з німецькими дивізіями переходять в контрнаступ, маючи намір витіснити нас з плацдармів, займаних нами за річками Прут і Дністер.
Коли наш корпус підійшов до сіл Сбрений, Хырлеу, Катнарин, вороже контрнаступ було в самому розпалі. 27-а і 40-а армії під натиском переважаючих сил противника були змушені кілька відійти назад.
24 квітня вранці корпусу була поставлена наступна задача: у ніч на 25 квітня змінити частині 35-го гвардійського корпусу, який тримав оборону на лінії гора Гуженей — Улмий — Ноуй, закріпитися на цьому рубежі і готуватися до наступу.
До складу 25-го гвардійського корпусу до цього часу входили три дивізії: 36-я гвардійська стрілецька генерала Лиленкова, 53-я стрілецька полковника Василівського і 6-а гвардійська повітряно-десантна, перекинута до нас 22 квітня району Оргеева.
До третьої години ранку перші дві дивізії зайняли позиції на передній лінії, а повітряно-десантна розташувалася у другому ешелоні. А вже в п’ять годин розгорівся бій. Після інтенсивної артилерійської підготовки ворог посунув на нас піхотну дивізію, яку прикривали 60 танків і самохідних знарядь. В повітрі з’явилися німецькі літаки.
Цей бій почався в досить несприятливих для нас умовах. По-перше, у нас не було протитанкової артилерії, вона забарилася на переправі; по-друге, додані корпусу для посилення артилерійські полки не встигли розвернутися на вогневих позиціях; в-третіх, офіцери корпусу не змогли досконало вивчити місцевість, з’ясувати точне розташування рот і батальйонів.
Залишалося сподіватися на гвардійську винахідливість і майстерність командирів. Десять нескінченних годин тривав цей бій. Ворогові не вдалося прорвати оборону корпусу, але подекуди наші частини були відтіснені на кілометр-півтора. До ночі бій затих.
Примиритися навіть з незначним відхиленням було не можна. Бо в руки німців і румунів перейшли вельми вигідні позиції. Ми вирішили швидко створити сильні загони і з їх допомогою повернути втрачене. Для цього з кожного полку виділявся один батальйон.
Наш задум вдався. У ніч на 26 квітня батальйони несподівано вдарили по ворогу і, не давши йому отямитися, вибили із зайнятих днем позицій. А з світанком пішов вперед весь корпус. В результаті ми захопили панували над місцевістю висоти, закріпилися на них і стали відбивати численні атаки німців і румунів.
У перших числах травня спільно з полицями 5-ї гвардійської танкової армії наш корпус протягом декількох днів вів наступальні операції. Нам вдалося просунутися вперед, зайняти досить багато сіл і сіл, але скільки-небудь значних результатів наші дії не принесли.
Німецьке і румунське командування розглядало смугу наступу наших військ як один з найважливіших ділянок, як ворота у внутрішню Румунію. Тому тут були зосереджені великі сили і противник на наш удар відповідав сильним контрударом. Для досягнення успіху необхідно було створити могутній кулак і провести широку операцію, яка вимагала часу на підготовку. Мабуть, тому 9 травня по з’єднаннях був розісланий наказ перейти до міцної оборони.
Смуга оборони корпусу простягалася на 21 кілометр. Дивізії розташувалися в лінію і взялися за спорудження укріплень. Головна увага приділялася протитанкової оборони. Зручні для танків проходи були перетворені на мінні поля, на найбільш небезпечних ділянках рилися глибокі рови, траншеї. Досвіду у нас було достатньо, і укріплення споруджувалися з урахуванням всіх вимог військово-інженерного мистецтва.