Недалеко від Шліссельбурґа | Історичний документ

Я працювала лікарем Морозівської лікарні безперервно з 1929 р., з 1970 р., тобто 41 рік.

Що хочеться згадати: вже в 1940 р. були всі дані за те, що наближається війна. Нас направляли на спеціальні курси перекваліфікації, гостро стояло питання про підготовку санітарних дружин, сан постів і медсестер Червоного Хреста.

Обласним комітетом Червоного Хреста в нашому селищі були організовані дворічні курси медсестер. Набрані вони були з молодих працівниць селищної підприємства і санітарок.

Була вже навчена одна санітарна дружина і до початку 1941 р., розпочата підготовка іншого. Проводилися тренувальні заняття. У підготовці медсестер на курсах брали участь наші лікарі.

У день оголошення війни лікарі і медсестри нашої лікарні були відправлені на фронт. Залишилися тільки ті, у яких були маленькі діти, в тому числі і я. Так я стала головним лікарем.

Починаючи з 4 вересня до нас почали надходити у великій кількості поранені з лівого берега Неви. Для підсилення на кілька днів прибули з Шліссельбурґа хірурги госпіталю. Їм активно допомагали всі ті, кого ми встигли підготувати на курсах і в процесі індивідуальних занять.

Фашисти бомбили Шліссельбург, річку Неву, де на баржах відправляли евакуйованих. Видовище було жахливе — жінки, діти, старі люди тонули, несамовиті крики доносилися на далекі відстані. Шліссельбург горів. Звідти на наш селище рушила маса людей, матері втрачали дітей, діти залишалися без батьків, всім треба було допомогти.

Був зайнятий Шліссельбург, і наш селище стало переднім краєм оборони.

Недалеко від Шліссельбурґа | Історичний документдистрофією, ходити на квартири, ховаючись від обстрілів, до хворих, які не могли встати з ліжка.

А обстріли посилювалися, снаряди летіли над нами. Та, незважаючи на такі умови, ми з медсестрою Павлової ходили пішки під Всеволожскую і на саночках привозили медикаменти і перев’язувальний матеріал.

Честь і слава нашим медикам, санітарним дружинницам, домашнім господаркам, які в умовах блокади зуміли витримати всі випробування і героїчно виконати свій борг. Багато з них — організатори блокадного охорони здоров’я, хірурги, медичні сестри, санітарки та просто жителі селища, які допомагали нам у силу своїх можливостей, ніколи не забудуться (Юлія Миколаївна Гаврилова)

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь