Ми спотикалися об коріння дерев.
— Цю дорогу партизани проклали зовсім недавно, — мружачи блакитні очі, сказав Іван Козак. — Не встигли ще як слід, об’їздити. Але нічого, нас тепер багато. Скоро тут буде справжній партизанський тракт.
Я багато чув про сміливості мого співрозмовника. І ось зараз цей чоловік ішов поруч — підтягнутий, кремезний, широкоплечий, йшов перевальцем, впевненою ходою господаря. Один партизан дуже влучно сказав про нього:
— Наш Іван ходить по землі, як бувалий моряк по палубі.
Всю дорогу Козак розповідав про своїх бойових друзів, про справи загону. У цьому простому білоруському хлопця з села Понижаны було багато чарівності. Він підкуповував своєю щирістю, добродушністю. І разом з тим в ньому відчувалися строгість і зібраність, вироблені, очевидно, вже за час перебування в партизанському загоні.
В перший же день війни Іван Козак добровольцем пішов у Червону Армію, брав участь у боях з гітлерівцями на території Гродненської області. А далі все склалося у нього, як і у багатьох військовослужбовців в перші місяці війни — оточення, невдалі спроби пробитися до своїх, пошуки шляхів боротьби з ворогом в його тилу. Випадок звів Івана Козака з другом дитинства комуністом Яковом Дуком, які жили в сусідньому селі Васюковщина. Вони стали збирати кинуте в місцях недавніх боїв зброю, вели антифашистську агітацію серед односельців, поволі підбирали людей, яких можна було взяти в майбутній партизанський загін. Завчасно, до настання морозів, підготували землянку в старосельском лісі, неподалік від села Птичь, і в грудні 1941 року удвох переселилися туди. Незабаром до них приєдналися ще чотири окруженца. Навесні 1942 року з цієї групи за допомогою Мінського підпільного міського комітету партії, з яким Якову Дуку вдалося встановити зв’язок, був створений загін. У квітні він налічував вже більше двадцяти чоловік. Командиром обрали Якова Дука, комісаром — Івана Козака.
Але Козак так відчитав його, що «мисливець» одразу знітився.
— Такого красеня вбив, такого красеня! — журився Козак. — Ну як ти міг? Покараю!
І це говорив чоловік, який умів бути нещадним до бою! Зрозумів я тоді, що і в цьому епізоді позначився характер партизанського комісара, що при всій жорстокості боротьби з ворогом душа у нього не закаменела.