18 липня 1943 році, в розпал підготовчих робіт, ми отримали бойовий наказ Військової ради армії, за яким через чотири дні 25-й гвардійський корпус повинен був перейти в наступ. Наша смуга просування визначалася наступним чином: праве крило через Неклюдова, Ястребове, Михайлівку, Супруновку, ліве — через Чураево, Нижній Ольшанец, Габрово. Ширина смуги приблизно 12 кілометрів. Через цей проміжок повинні були пройти чотири дивізії, включені до складу корпусу — 15-а, 73-а, 78-а, 81-а, а також надіслані в якості підкріплення корпусу два батальйони ПТР, два протитанкових полку, дивізіон реактивних установок і по одному танковому і гвардійському артилерійському полку. Завдання: прорвати оборону противника, повернути позиції, займані нами до 5 липня, і, не зупиняючись, з ходу форсувати Північний Донець з метою перерізати противнику шлях до відступу на південь і разом з 69-ю армією звільнити Білгород. У наказі називалися і наші сусіди: 49-й гвардійський корпус — праворуч і 24-й гвардійський корпус — зліва. Ці сполуки майже не брали участь в оборонних боях, а тому мали повний склад живої сили, озброєння і техніки.
Рекогносцировка проходила по загальноприйнятому порядку. Підсумки її відбилися в бойовому наказі таким чином: прорив оборони противника здійснюється силами трьох дивізій; праворуч наступає 15-я дивізія, в центрі — 73-я і зліва — частини 78-ї дивізії. Кожна з цих дивізій залишає у другому ешелоні по одному полку. У моєму розпорядженні залишається 81-я дивізія. Наступ призначається на 22 липня.
І ось прокидається довгоочікуваний день. Ранок тихе, спокійне, як і вчора. Небо ясне, і лише над річкою стелиться димчастий туман — провісник спекотного дня. Полки вже готові до наступу. Ось-ось стрілки годинника покажуть призначений час. Начальник артилерії Журавльов не зводить з них очей. Він весь — напруга. Хвилюється, бачити, як пройде артпідготовка. Напевно, в голові його зараз десятки питань. Чи достатньою буде сила вогню? Чи зуміє артилерія прокласти дорогу військам?..
Неспокійно на душі. Я знав, що вогонь буде рідкуватим, тому що на кілометр фронту припадало всього 20-25 гармат. Звичайно, важко сподіватися, що при такій силі вогню буде завдано нищівного удару по опорним пунктам у тилу противника. Добре б прорвати передню лінію. Але я вірив у майстерність артилеристів-гвардійців, знав, що кожен снаряд буде витрачений з користю для справи.
Пробило шість. Над головою, з шумом розрізаючи повітря, пролетіли перші снаряди, і в цю ж мить рыгнули вогнем стоять попереду стовбури мінометів. Над ворожими окопами злетіли перші стовпи землі та диму, які незабаром перетворилися на суцільну завісу. Не встиг очиститися горизонт, як на позиції ворога кинулася наша піхота.
Однак у перший день настання ми не змогли домогтися втішних результатів. Полиці просунулися всього на 800-900 метрів. Лише левофланговая 78-я дивізія зуміла підійти впритул до села Крутий Лог.
23 липня також не принесло великих успіхів. Лише до ночі нашим дивізіям вдалося прорватися до берегів Розумною. Але 223-й і 225-й полки 78-ї дивізії до цього ж часу обігнули Крутий Лог праворуч і ліворуч, залишивши гарнізон села в оточенні.
За нашими планами першої до Північного Донця повинна була вийти 78-я дивізія генерала Скворцова. Переправившись через річку, їй належало зайняти плацдарм і тим самим відрізати шлях до відступу противника з Бєлгорода. Тому вирішили перекинути Скворцову на підмогу дивізіону «катюш» і 161-й артилерійський полк, які протягом дводенних боїв підтримували 15-ю дивізію на правому фланзі. Це створило на лівому фланзі найбільш сприятливі умови. Крутий Лог був звільнений. До нас в якості трофеїв перейшло 8 танків і 12 гармат. 90 фашистів здалися в полон.
У цей день особливо важкі бої відбувалися в районі населених пунктів Ястребово, Ведовская і Генераловка. Так село Ястребово переходило з рук в руки шість разів. Під час однієї з контратак німців загинув наш знаменитий снайпер, Герой Радянського Союзу Микола Ільїн.
Натиск штурмових гармат і танків змушує наших хлопців відійти на східний берег Розумною. У критичний момент в рядах відступаючих виявився старшина Микола Ільїн.
— Не відступати! За мною, вперед! — вигукнув він і потягнув за собою в контратаку солдатів. У сутичці вогнем автомата він поклав перед собою тридцять п’ять гітлерівців, але й сам гине.
Поховали відважного старшину в селі Нікольському поруч з могилою капітана Бельгина. Його снайперську гвинтівку начальник політвідділу дивізії підполковник Страхів вручив перед строєм кращому учневі Ільїна сержантові Афанасію Гордієнко.
— У боротьбі з німецькими загарбниками присягаю, що буду таким нещадним і сміливим, як ти, мій учитель! Будь спокійний, я помщуся за тебе, Миколо! поклявся біля могили одного наступник його бойової слави. І в наступних боях він стримав своє слово. Влучними пострілами знищив не один десяток фашистів.
Пізніше, 4 серпня 1943 року, в частинах корпусу зачитувався наступний наказ Військової ради Степового фронту:
«У запеклих боях проти німецько-фашистських загарбників загинув смертю хоробрих Герой Радянського Союзу гвардії старшина Микола Якович Ільїн. Він був кращим снайпером Червоної Армії, на його рахунку 494 знищених німецьких окупанта…