Турецький уряд уже наприкінці війни стало заявляти про підтримку добросусідських відносин з нашою країною. На заяву, зроблену Народним комісаріатом Закордонних справ СРСР про денонсацію радянсько-турецького договору від 17 грудня 1925 р. з усіма до нього додатками і з урахуванням глибоких змін, які сталися особливо в період другої світової війни, турецьке уряд заявив про готовність вивчити внесена пропозиція в напрямку підтримки дружби та добросусідства між Туреччиною і СРСР.
У своєму посланні від 16 травня 1945 р. прем’єр-міністр Турецької республіки пан Сараджоглу вітав всесвітньо-історичну перемогу Радянського Союзу у другій світовій війні. Після війни починалися практичні кроки до розвитку добросусідських відносин між СРСР і Туреччиною. Але на цьому мирному шляху зустрічалося безліч різних перешкод, створюваних реакційними колами Туреччини, які втягували і втягнули країну у великі військові імперіалістичні блоки, спрямовані проти Радянського Союзу і країн соціалістичної співдружності.
Реакційні елементи створювали напружену обстановку на радянсько-турецькому кордоні.
Кордон з турецької сторони порушувалася різними категоріями осіб і з різними цілями: розвідувальними, контрабандистськими і навіть з провокаційними. Серед затриманих у січні 1946 р. порушників кордону виявилися досвідчені злочинці, які з 1923 р. займалися контрабандною діяльністю, а потім перейшли на службу до імперіалістичних розвідкам.
Мали місце випадки, коли турецькі громадяни під охороною солдатів, що знаходилися поблизу кордону на турецькій території, заходили на радянську територію, випасали там худобу, косили траву і рубали ліс. І як тільки радянські прикордонники здійснювали кроки до видворенню або затримання порушників кордону, солдати відкривали вогонь з метою залякування, а іноді і на поразку. Такі випадки мали місце в 1946, 1947, 1948 і 1949 рр. В 1946 і 1947 рр. бували випадки обстрілу радянської території з турецької сторони.
Мали місце також і збройні напади турецьких військовослужбовців на радянських прикордонників або обстріли їх. Так, у червні 1947 р. турецький офіцер зробив два постріли по часовому радянської прикордонної застави. 23 липня група турецьких військовослужбовців обстріляла радянський прикордонний наряд. Такі ж випадки спостерігалися і в інші місяці 1947 р.
Всього в 1947 р. турецькі військовослужбовці і цивільні особи 34 рази порушували прикордонну конвенцію 1937 р.: 6 разів обстрілювали радянських прикордонників і територію, 15 раз порушували кордон і в 13 випадках допускали інші порушення. Порушення прикордонної конвенції 1937 р. турецькими солдатами й цивільними особами мали місце також у 1948 р.
У перші повоєнні роки на радянсько-іранському кордоні в межах Закавказзя складалася не зовсім сприятлива обстановка. Реакційні елементи Ірану, які взяли курс на зближення з агресивними колами великих імперіалістичних країн, прагнули підірвати дружні відносини між СРСР та Іраном, що склалися ще в перші роки утворення Радянського держави. Реакційні сили країни намагалися ускладнити обстановку в прикордонних районах з СРСР. У ці роки відзначалися порушення державного кордону СРСР іранськими літаками.
Кордон СРСР порушували не тільки літаки, але й військовослужбовці іранської армії. Як і турецькі аскеры на радянсько-турецькому кордоні, іранські солдати іноді обстрілювали радянських прикордонників. Такі факти, зокрема, мали місце у лютому 1948 р. Особливо часто іранські військовослужбовці і цивільні особи створювали конфліктну ситуацію на кордоні на початку 1948 р.
Тільки в січні і лютому 1948 р. іранські солдати 3 рази обстрілювали прикордонні наряди, 2 рази вели вогонь по радянській території, 13 разів порушували державний кордон і 7 разів допускали образливі випади по відношенню до радянським прикордонникам. Мала навіть місце спроба захопити радянський прикордонний наряд. Однак завдяки сміливим і рішучим діям, прикордонний наряд убезпечив себе і продовжував виконувати завдання з охорони кордону.
Проявляючи високу стійкість і витримку, радянські прикордонники, як правило, не відкривали вогню у відповідь за військовослужбовцям суміжної сторони, провоцировавшим прикордонні інциденти. Лише в окремих випадках, коли не було іншого виходу, прикордонники змушені були вести вогонь у відповідь.
При охороні державного кордону радянські прикордонники суворо дотримувалися миролюбного курсу радянської зовнішньої політики. Завдяки стійкості, мужності, дисциплінованості, свідомості свого боргу перед Батьківщиною, прикордонники успішно зривали спроби екстремістських елементів спровокувати великі прикордонні конфлікти. Проте обстановка на закавказької кордоні була складною і вимагала від прикордонників постійної пильності.
У повоєнні роки кордон СРСР в Закавказзі порушували досвідчені агенти імперіалістичних розвідок, що мали завдання проникнути в глибокий тил з метою збору відомостей шпигунського характеру. Прикордонникам Закавказзя доводилося вступати в єдиноборство з запеклим супротивником. Влітку 1948 р. єфрейтор В. Васюхно і рядовий М. Смолянінов виявили і вступили в збройну сутичку з групою порушників державного кордону.
Раптово відкривши вогонь, порушники важко поранили прикордонника Васюхно, але він, стікаючи кров’ю, продовжував бій з ворожими розвідниками. Своїми сміливими, героїчними діями Васюхно і Смолянінов притиснули порушників кордону до землі. Прибула підтримка ліквідувала групу. Один порушник кордону в перестрілці був убитий, а другий узятий живим.
Подвиг Івана Васюхно навічно залишився в пам’яті воїнів-чекістів. Його ім’ям названа прикордонна застава.