Небачені звірства чинили німецькі і румунські нелюди в повітовому містечку Бєльцях. Там розстріляно близько 200 старух-єврейок, вирішили провести залишок свого життя в насидженому місці. Коли Бєльці знову були відбиті нашими частинами, в містечку валялися понівечені трупи жителів, розкидана майно, димилися залишки спалених будинків.
Партизани Волковиську району Білостоцької області розповіли кореспонденту газети «Правда» наступне.
Два важко поранених червоноармійців, які відстали від своєї частини, були підібрані партизанським загоном білоруських селян, які оперують навколо села Изабелин Волковиську району. Вирушаючи в черговий рейд для знищення ворожих танків, партизани помістили стікали кров’ю бійців в сараї на краю села і доручили догляд за ними молодій дівчині-партизанці.
Раптом в село увірвався загін німецьких фуражников. Почався повальний обшук в будинках, хлівах, клунях. Мародери забрали всіх коней, які були в селі, всі вози і фури і стягнули на них не лише зерно та сіно, але і все, що потрапило під руку, хоча б воно і не мало ніякого відношення до фуражу.
Наліт фашистської банди був настільки раптовим і поранені червоноармійці так слабкі, що відвезти їх куди-небудь з сараю було вже не можна. Коли німецькі солдати виявили в сараї червоноармійців і дівчину, їх люті не було меж. Вмираючих червоноармійців вони підняли на багнети, а дівчину застрелили.
Але і цього озвірілим бандитам здалося мало. Вони зігнали на сільську площу всіх селян, які не встигли піти з Червоною Армією і втекти в ліси до партизанів. Зібралося десятків зо три – чотири старезних старих і бабів, жінок та підлітків. Німецькі кровопивці привели на площу селянина — власника сараю, в якому знайшли червоноармійців, і його 12-річного синочка. Дружину приреченого на смерть селянина солдати по-звірячому побили і напівживу кинули посеред курній дороги. .
Під загрозою фашистських багнетів, яких б’ють прикладами рушниць, жінки та старі люди змушені були копати могилу своїм односельцям. Коли могила була готова, побитих до напівсмерті літнього селянина та його 12-річного сина німці розстріляли на очах односельців. Батько був мертвий, але хлопчик ще важко дихав і стогнав. Фашистські звірі закопали ще живого хлопця в могилу разом з батьком.
Заціпенілі від жаху селяни могли прийти в себе тільки тоді, коли бандити з диким виттям і гиканням поїхали з села.
Лютою ненавистю до фашистським вбивцям закипає серце, коли дивишся на трупи двох 14-річних дівчат, яких фашисти по-звірячому растлили і вбили».
«В околицях міста Пропойска під дощем з куль до нас з ворожого тилу в передові окопи прибіг хлопчик Стьопа, 12 років,— розповідає політрук М. Ф. Гельфанд.—На окрик бійця хлопчик з радістю відповів: «Та я, Стьопа»—і кинувся в наші окопи. Стьопа розповів нам про розташування ворожих танків, закопаних поблизу Пропойска без бензину.
В цей же день до нас з лощини, на захід від річки Яузи, прийшли дві жінки з двома хлопцями. Вони були голодні, змучені. Жінки розповіли про те, що протягом чотирьох діб їх не випускали з сараїв, в яких вони були замкнені. Їм не давали ні їсти, ні пити. У сараї було багато маленьких дітей. Багатьох жінок і дівчат п’яні офіцери вели кудись, і вони більше не поверталися.
Одна дівчина, 18 років, відмовилася вийти з сараю, і вона тут же була пристрелена».