Наказ Військової ради | Історичний документ

На спостережному пункті командувача перебували член Військової ради генерал Мухін, командувач артилерією армії генерал Петров, офіцери оперативного і розвідувального відділів штабу армії.

Вислухавши мою доповідь про обстановку на плацдармі, командувач вручив мені новий бойовий наказ.

У ньому говорилося, що з настанням темряви корпусу необхідно здійснити перегрупування, дивізіям вийти на нові смуги наступу і завтра з ранку почати рішучі дії в напрямку Лиховки, до кінця дня звільнити її. До ранку війська будуть забезпечені боєприпасами і харчуванням.

Я прочитав бойовий наказ і запитав:

— У вас є які-небудь відомості про резерви противника?

— Від вас нічого приховувати. За даними авіарозвідки, в найближчі дні, а може бути, і вже завтра повинні підійти піхотна і танкова дивізії. Активізуйте свою розвідку і підсильте спостереження!

Командувач і член Військової ради поцікавилися 53-ю дивізією. Судити про неї було ще важкувато, так як вона була насправді всього один день. Але я все-таки сказав:

— Дивізія своє завдання виконала. Керівництво було організованим, полки діяли добре.

М. С. Шумілов і А. В. Лукін вимагали послати в 53-ю дивізію працівників штабу і політвідділу корпусу з тим, щоб вони надали необхідну допомогу командуванню дивізії і сприяли навчанню особового складу.

На зворотному шляху я затримався на острові «Східний». Сапери і понтонеры під керівництвом Соколова і Сичова відновлювали розібраний з настанням дня міст. Сапери, надані дивізіям, на човнах і плотах доставляли на той берег бойове спорядження і продукти харчування, а звідти перевозили поранених. У мене не було часу особливо прохолоджуватися на лівому березі. Перевіривши графік переправи, я розпорядився, щоб в першу чергу перевозили боєзапас, і на моторному човні вирушив на той берег.

Коли командувач ставив нам завдання, я не запитав, чому раптом корпус розгортають фронтом з півдня на захід. Такий наказ Військової ради, а накази не обговорюються. А от зараз, повертаючись на свій спостережний пункт, замислився над цим. У чому ж справа? 49-ї та 24-ї корпусу продовжують наступ в колишньому напрямі, а нас повертають на захід. Чи Не краще було б просуватися на південний захід? Найімовірніше, маневр нашого корпусу потрібен, щоб розширити плацдарм, займаний армією, і вибити супротивника з вигідних рубежів. І дійсно, справи у 49-го корпусу не блискучі. Йому протистоять великі сили противника з великою кількістю танків. В таких умовах наступ нашого корпусу в колишньому напрямі значних результатів не дає. Для прикриття флангів і нам, і 49-го корпусу доводиться знімати з напрямку головного удару майже половину сил. Якщо ж ми зробимо удар на захід, звільнимо Лиховку, то наші частини вийдуть в тил ворожих військ, протиставленим 49-го корпусу, переріжуть комунікації для подброски резервів і заволодіють висотами і курганами, що мають важливе оперативне значення. Мабуть, Військовий рада переслідував саме цю мету.

Повернувшись на свій спостережний пункт, заходився вивчати наказ командувача.

Через чверть години на НП зібралися всі викликані командири. З голови до ніг у пилу, очі червоні від безсоння. Всі вони з’явилися з передової.

Я оголосив своє рішення, винесене на основі наказу командувача.

Дивізіям корпусу та всім доданим йому частинах провести перегрупування, перейти на нові позиції і вранці після десятихвилинної артилерійської підготовки:

— 53-ї дивізії, крім 475-го полку, за підтримки танкової групи прорвати оборону противника на висоті 172,2, оволодіти висотами північно-західніше Погребное, захопити північно-західні квартали міста Лиховка і перекрити шляхи відступу ворога на південний захід;

— 81-ї гвардійської дивізії прорвати оборону противника в районі висоти +1,5, оволодіти центром міста Лиховка.

— 72-ї гвардійської дивізії завдати удару по південній околиці міста Лиховка.

— Повна готовність корпусу — до 8 години 30 хвилин.

Начальник штабу корпусу полковник А. Д. Овсянніков разом з начальником штабу артилерії полковником Гуляєвим до 12 годин ночі просиділи над планами взаємодії військ та артилерійської підготовки.

До призначеного терміну частини корпусу вийшли на вихідні рубежі настання.

Не припиняються ні вдень, ні вночі бої, пов’язані з перегрупуванням кидки з одного кордону на інший, дуже втомили людей. Однак ніхто не скаржився, кожен рвався в наступ.

В допомогу командирам підрозділів і частин штаб і політвідділ корпусу направили своїх працівників. Офіцер оперативного відділу майор Сайгетдинов відправився в 238-й гвардійський полк, інспектори політвідділу майори Сурков і Астраханов — 72-ю гвардійську дивізію, начальник розвідвідділу майор Воронцов — у 53-ю дивізію. Посланці штабу і політвідділу перебували в самій гущі подій.

Так, майор Воронцов взявся вивести 475-й полк 53-ї дивізії в новий район зосередження. До 24 години цей полк був у наміченому місці і прикрив собою південно-західний фланг корпусу. Завдання Воронцова була не з легких.

— Я дуже боявся, що полк не зможе в термін вийти на новий рубіж, — говорив згодом командир 53-ї дивізії Овсієнко. — Але з допомогою майора Воронцова полк точно до двадцяти чотирьох годинах зайняв свій рубіж оборони.

Воронцову було дозволено залишитися в цьому полку.

Ранок 30 вересня видався ясним і вітряним. Туман над Дніпром і низинами швидко розвіявся. З спостережного пункту добре видно полиці і артилерійські позиції. Вночі бійці окопалися, приховали від ворога матеріальну частину. З висоти 172,2 і курганів +1,5 німці то і справа відкривають мінометний і кулеметний вогонь. Дивізії чекають сигналу до атаки.

Зі штабу армії генерал Лукін повідомив:

— Артпідготовка переноситься на дев’ять тридцять. Інших змін немає. Авиаразведка виявила інтенсивний автомобільний рух в лісі на північний захід від Погоди і від лісу. Корпус у що б то не стало повинен осідлати дорогу, оволодіти висотами біля лісу. Така найближча задача.

Рівно о 9 годині 30 хвилин армійська артилерія відкрила сильний вогонь. Одночасно по позиціях ворога прямою наводкою вдарили протитанкові гармати і кулемети. Нарешті, сигналом до атаки пролунав залп реактивних установок. Корпус кинувся на ворога.

Через сорок хвилин надійшло повідомлення від Овсієнко:

— Двісті двадцять третій полк при підтримці танків опанував заввишки сто сімдесят два і курганами п’ять плюс один біля лісу.

Трохи південніше висоти 177,0 з’явилися ворожі танки, з міста Лиховки проти танків вийшло 25 броньованих машин противника, а на північний захід від здалося ще 25 танків. Ведучи по полицях сильний артилерійський вогонь, ворог батальйоном піхоти і 10 танками контратакував лівий фланг 81-ї гвардійської дивізії.

В стику між 53-й та 81-й дивізіями займав позицію 115-й винищувальний протитанковий артилерійський полк. Він зустрів атакуючих вогнем.

Я доповів командувачу обстановку і попросив вдарити по районах зосередження противника.

— Авіація обробляє шляху підведення резервів, — сказав М. С. Шумілов. — Вам на допомогу прийде армійська артбригада. Зверніть увагу на південно-східне напрям.

Не минуло й десяти хвилин, як на артилерійські позиції і танки ворога обрушився шквал вогню. Це заговорила армійська артилерійська бригада. У місці скупчення ворожих танків піднялося полум’я. Вступив в бій з танками та 115-ї ИПТАП. У перші ж хвилини чотири танки огорнулися димом. Скориставшись замішанням ворога, два полку 72-ї гвардійської дивізії здійснили маневр і з південного заходу атакували кургани. Положення 53-й та 81-ої дивізій стало легше. Противник відійшов на висоту 177,0 північніше Попова, де були заздалегідь підготовлені укріплені позиції.

В годину дня з’явилася перша група ворожих літаків. Тридцять бомбардувальників «юнкерс-88» і «хейнкель-111» здійснили наліт на позиції корпусу і переправу.

До вечора темп наступу дивізій помітно знизився. Однак полкам не можна було залишатися на досягнутих рубежах. Німці перебували в більш вигідних умовах і з висот вздовж і поперек переглядати смугу нашого наступу: до того ж в їхніх руках залишалися дороги, що ведуть з півдня на північ. Тому треба було докласти всі сили, щоб витіснити ворога з займаних позицій, перерізати дороги. Бої йшли всю ніч. Передові батальйони продовжували атаки, прагнучи поліпшити свої позиції.

Наказ Військової ради | Історичний документ

З світанком бої розгорілися з новою силою. Німці не раз бомбили наші частини, робили безперервні контратаки за підтримки танків. Я нарахував десять фронтальних контратак і дві з півдня — проти 475-го полку.

До семи годин вечора всі контратаки ворога були відбиті. Висота 177,0 і кургани з відміткою +1,5 перейшли в наші руки. Було звільнено Північне Попово.

Привели полонених. Їх було небагато: солдати і офіцери з різних частин. Від них ми отримали важливі відомості.

Виявилося, що проти нас борються 168-я, 320-ма та 106-я піхотні дивізії, що тримали оборону ще на лівому березі Дніпра, а зараз значно поповнені живою силою і технікою. Схід міста Лиховки в бій проти нас вступили перекинуті сюди передові частини 9-ї танкової дивізії і танкової дивізії СС «Велика Німеччина», а також 39-я, 355-я і 161-я піхотні дивізії. Противник отримує все нові і нові сили.

Я доповів командуючому армією результати допиту полонених.

— Корпусу закріпитися на зайнятих рубежах, — сказав він. — Привести частини в порядок, протитанкову артилерію і танки тримати на передній лінії, бути готовими до відбиття контратак противника, які він, мабуть, зробить з самого раннього ранку…

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: