Командир танка П. Голуба, вертаючись з розвідки, побачив палаючий санітарний автомобіль. В придорожній канаві він підняв важко пораненого червоноармійця водія Ф. Круглова, який розповів про злочин, скоєний фашистами. Ці негідники обстріляли з автоматів санітарний автомобіль з трьома пораненими бійцями і дівчиною-санітаркою. Кулі пробили мотор, поранили шофера.
Оточивши автомобіль, фашисти накинулися на поранених, кололи їх багнетами, били на смерть прикладами. Санітарку бандити побили, зв’язали й кинули в машину прямо на трупи. Потім кілька бандитів притяг з лісу хмиз, обклали автомобіль і підпалили. На щастя, поблизу зашумів мотор радянського танка, і мерзотники втекли в ліс.
21 липня 1941 р, взвод дорожньо-будівельного батальйону працював по відновленню дороги і мосту в районі села Мирське. Хто прорвався німецька моторизована частина оточила наших бійців.
Загін вступив у нерівний бій з ворогом і бився до останнього патрона, 12 поранених червоноармійців були захоплені в полон. Затягнувши полонених в яр, німці жорстоко з ним розправилися. Перш ніж розстріляти полонених, їх побили, вибили зуби, трьом червоноармійцям викололи очі, відрізали кінцівки, а багато червоноармійці були по-звірячому сколоті багнетами.
Старший політрук Меломед був свідком звірячої розправи фашистів над пораненими і полоненими краснофлотцами. Захопивши у пункті Л, наших бійців у полон, фашисти катували їх, рубали їм руки і ноги, кололи багнетами, потім, склавши на купу хмизу поранених і вже мертвих бійців, зловмисники підпалили їх.
Екіпаж одного з катерів знайшов у лісі поблизу міста убитих червоноармійців. Їх тіла були пропалені в багатьох місцях розпеченим дротом. Гітлерівські бандити намагалися продовжити муки радянських людей: проколюючи груди, вони намагалися не зачепити серця, щоб під час цих жахливих тортур людина не помер відразу, у багатьох наших бійців були вивернуті пальці, відрізані носи і вуха, проколоті і розірвані цвяхами мови.
Кілька днів пробирався по фашистським тилах в розташування своїх частин военюрист Матвій Мойсейович Капустянський. Він був очевидцем звірячих розправ над полоненими бійцями і командирами Червоної Армії з боку німецьких фашистів.
«В селі Охотичи Кіровського району Могильовської області, я бачив трупи двох замучених командирів Червоної Армії,—каже т. Капустянський.—Як розповіли мешканці, це були два лейтенанта, захоплені в полон стояли в селі підрозділом німецької армії.
Ці трупи лежали в селі в придорожній канаві вже дві доби, так як німецький комендант під страхом розстрілу заборонив їх ховати, сказавши: «хай згниють». Але ми з колгоспниками в цей же день поховали замучених товаришів.
19 липня 1941 р, я добрався до р. Бихова. Тут я бачив приголомшливу картину, рисующую умови утримання полонених, що потрапили до рук німецьких фашистів. На одній з площ міста споруджено чотири клітини з колючого дроту. У першій клітці були зібрані всі командири, у другій—бійці, в третій—поранені і в четвертій—радянські й партійні працівники, серед яких було багато 15-16-літніх.
Я особисто бачив, як годинниковий завдав удар прикладом одному полоненому командиру за те, що він «дуже близько» присунувся до краю клітини.
23 липня я побував у селі Дубцы Могилевської області. На дворі спаленої колгоспної ферми я побачив три знівечених трупи. Колгоспники-старі люди розповіли мені, що при оточенні села німці захопили трьох червоноармійців. Вони роздягли їх догола, пошматували багнетами і ножами, а потім пристрелили заборонивши селянам їх ховати. За моєю ініціативою всі трупи в цей день були поховані».