Велися запеклі бої за Дніпро. Радянським стрілецьким дивізіям вдалося переправитися на протилежний берег і зайняти стратегічно важливий плацдарм. З усіх сил намагалися тримати оборону…
Внаслідок того, що позаду наступаючих частин не було підходящих місць для обладнання спостережних пунктів, їх доводилося розташовувати майже на передній лінії. З нових НП добре проглядались не тільки на полі бою, але і вся округа на десятки кілометрів: дороги, висотки, східний берег. Керувати бойовими діями частин з цих спостережних пунктів було дуже зручно. Враховуючи, що ворожі літаки в першу чергу бомблять населені пункти, було зазначено розміщувати штаби далеко від них і ретельно маскувати.
На мій спостережний пункт прийшли полковник Журавльов і командир приданого нам ИПТАПа (винищувальний протитанковий артилерійський полк) полковник В. В. Кузяренко.
— Вже два дні в безробітних ходимо, — висловив невдоволення Кузяренко. — На поромах цілком можна переправити наші гарматки. Піхоті допомога потрібна, ми повинні бути на тому березі.
— Не поспішайте, товаришу полковник, ще встигнете. І вам роботи вистачить.
Досі дивізії відбивалися від ворожих танків власними коштами. Потужний ИПТАП з його тридцятьма 76-міліметровими гарматами ми притримували для вирішення більш складних завдань. Ми знали: ворог докладе всі сили, щоб скинути нас з плацдарму, чекають важкі бої і протитанковий кулак нам тоді дуже і дуже стане в нагоді.
Тепер підходив час переправляти иптаповцев на той берег. Німці можуть ось-ось кинути проти наших гвардійців маси танків і тоді доведеться туго.
Свої міркування я доповів командуючому армією.
— Переправляйте, — відповів М. С. Шумілов. — Тільки скажіть командиру ИПТАПа: нехай сам особисто має полк на вогневої позиції. Частина знарядь тримаєте в резерві. До завтрашнього дня перекиньте на західний берег і танки.
Нашому корпусу були додані 27-я і 201-я окремі армійські танкові бригади у складі двадцяти семи танків Т-34. Малувато, звичайно, але танк є танк.
З нового НП село Бородаївка проглядалося з кінця в кінець, адже простягнулося воно ні мало, ні багато на шість кілометрів. Трохи південніше висоти 147,4 лежить західна частина села (ми її назвали «Західної Бородаевкой»). Ця частина відокремлена від центру глибоким яром. Через Західну Бородаевку проходить дорога Кременчук — Верхньодніпровськ.
Перейшовши через дорогу, минувши висохлі русла невеликих річечок, ми піднялися на південний схил кургану. По всьому видно, бої тут були жаркі: знівечена земля незліченними вирвами від бомб і снарядів, валяються трупи, покручені кулемети, гармати, під ногами дзвенять стріляні гільзи.
— Бій за ці висоти йшов дві години, — розповідав майор Степовий. — Ворог кілька разів кидався в контратаки, пускав танки, викликав авіацію. Нічого не допомогло. Наші батальйони, обійшовши зміцнення, атакували з тилу. Ну німці не витримали, відійшли. Тут їх понад сто полягло.
— Втрат в дивізіях багато?
— Так, втрати великі.
Я доповів М. С. Шумилову, що корпус виконав поставлене завдання.
— Військова рада армії і командувач фронтом маршал Конєв вітають воїнів корпусу з виконанням бойового завдання, — сказав Шумілов. — Стійте міцно. Віддавати висоти ворогові ні в якому разі не можна. Вони мають оперативне значення. Доведіть це до свідомості кожного бійця!
— Дякую за привітання. Гвардійці виправдають довіру Військової ради.
Кожна дивізія в своїй смузі настання досягла намічених рубежів. Батальйони зміцнюють захоплені позиції, риють окопи, траншеї. Північніше три 76-міліметрові гармати висунуті на позицію прямої наводки, а лівіше їх стоять дві сорокап’ятки 238-го гвардійського полку. Другі ешелони батальйонів тут рідкуваті, командири полків розмістили тут неповні роти.
За висот і ротам другого ешелону безперервно б’є ворожа батарея 150-миллиметровок.
Позиція противника з півдня добре проглядається в бінокль. У шести — десяти кілометрах від передньої лінії — села Пушкарівка, Михайлівка, районний центр Лиховка та інші населені пункти. Якщо дивізії 25-го гвардійського корпусу будуть стояти міцно, то для наших військ відкриваються великі можливості: район зосередження частин прихований для супротивника, до того ж численні яри, балки є природною перешкодою для німецьких танків. У той же час райони зосередження ворожих військ, їх комунікації нам видно чітко.
Стало темно. Я подивився на годинник. Вони показував пів на десяту. Подзвонив Лосєву. У нього все було в порядку, полиці закріплювалися на завойованих рубежах.
У ніч на 28 вересня в штаб корпусу прибули два незнайомих офіцера. Вони виявилися представниками штабу 53-ї стрілецької дивізії. Офіцери повідомили, що їхня дивізія дислокована у села Новий Орлик, а вони сюди прибули, щоб увійти з нами в зв’язок, так як поки не знають що стоять перед їхньою дивізією завдань.
— В якому стані дивізія? — запитав я.
— У повному складі, тільки що сформована.
Командувач скільки разів телефонував мені сьогодні, а про прибуття нового з’єднання нічого не сказав. Не надходило повідомлення про це і з штабу армії.
Де ж буде введена в дію нова дивізія, у смузі якого корпусу? Якщо судити по площі захопленого плацдарму, то додаткові сили потрібні нашому 25-му гвардійському корпусу: займаний їм плацдарм найбільший.
Зателефонувавши командувачу, я висловив йому свої міркування.
— П’ятдесят третя дивізія з ранку почне концентруватися в смузі вашого корпусу, — сказав Шумілов. — Зв’яжіться з командиром дивізії і включіть її до складу корпусу. Вранці вам буде відданий сьомий понтонний батальйон. Підключивши інженерно-саперний батальйон Сичова, простягніть понтонний міст і в ніч на двадцять дев’яте вересня переправте на правий берег нову дивізію і всю корпусні артилерію. Готуйтеся до продовження наступу. Незабаром отримаєте бойовий наказ.
Чи треба говорити, як ми були задоволені, що корпус підкріплюють свіжими силами. Отже, Військова рада надає важливого значення зайнятому нами плацдармові.