Бойові подруги в критичні моменти бою замінювали командирів і вели бійців на штурм ворожих позицій. Сильні духом, вони не на словах, а на ділі довели, що мужність не є привілеєм чоловіків.
Однією з таких героїнь була Олександра Рябкова — лейтенант медичної служби. На її кітелі виблискував орден — висока нагорода за хоробрість, проявлену в боях з ворогом.
У двадцятих числах серпня 298-я стрілецька дивізія вступила в бій біля станції Котлубань. Одного разу під час запеклого бою Олександра Рябкова перебувала на позиції мінометної батареї. На руках у неї помер тяжко поранений командир батареї. А ворог не вгамовувався і продовжував насідати, прагнучи обійти бойові порядки піхоти. Зволікати було не можна, потрібно було діяти— і відважна жінка прийняла рішення. По телефону вона доповіла командиру полку, що залишається на батареї, прийнявши на себе командування. Лейтенант Рябкова не залишила бойового поста і тоді, коли її важко поранило. З поля бою її винесли після того, як ворожа атака була відбита, а на батарею прибув новий командир.
Подвиг Гулі Корольової повторила Ліза Резепкина — військовий фельдшер 788-го стрілецького полку 214-ї дивізії. Вона також у критичний момент бою, коли з ладу вибули командири, очолила групу воїнів і повела їх у контратаку.
Самовіддано захищала поранених воїнів Раю Нарижна — фельдшер 3-го дивізіону 1077-го зенітно-артилерійського полку. Вона не покинула їх і в той момент, коли опинилася віч-на-віч з ворогом.
Два фашистських офіцера з пістолетами хотіли увірватися в приміщення санчастини, але були вражені влучними пострілами дівчини. Вороги жорстоко роздерли її.
В списках героїв 62-ї армії, удостоєних високих нагород, значиться більше 1000 жінок і дівчат. Серед них Надія Кольцова, нагороджена двома орденами, Марія Ульянова, знаходилася всі дні в Будинку сержанта Павлова, Валя Пахомова, яка винесла з поля бою понад сто поранених.
Серед нагороджених — велика група жінок – лікарів, які робили операції під вогнем ворога. За одну ніч вони перев’язували і обробляли 100, а іноді і більше поранених.
В інші дні медперсонал евакопункту відправляв на лівий берег Волги від 2 до 3 тисяч поранених воїнів. Велич їх подвигу підкреслюють ті незвичайні обставини, за яких він відбувався. Адже перевезення поранених відбувалася під безперервним обстрілом з усіх видів зброї і при бомбардуванню з повітря.
Одного разу ворожа авіація скинула бомби в розташування польового госпіталю № 689, який обслуговував поранених при переправі «62», в районі заводу «Червоний Жовтень». Під час бомбардування була важко поранена старша медична сестра Р. Т. Пишкало. У неї виявилося 23 осколкових поранення, а надати допомогу було ніде. Тоді поранену затягли під човен, і там військовий лікар Д. А. Кривоніс зробив операцію. Після цього медсестра відмовилася евакуюватися в тил, залишилася в землянці госпіталю до одужання, а потім приступила до виконання своїх обов’язків.