«Мораль» гітлерівських генералів | Історичний документ

В лютому 1945 року, коли друга світова війна вже наближалася до свого закономірного кінця, вищі військові керівники третього рейху обговорювали не тільки можливість винищення 40 тисяч англо-американських льотчиків.

В цей час замишлялося злочин більш широкого масштабу стосовно військовополонених всіх союзних армій. Фашисти прагнули створити таку ситуацію, яка юридично і фактично повністю «прирівняла б» становище західних військовополонених до положення радянських військовополонених.

Гітлерівський звір, навколо лігва якого все тісніше стискувалося кільце оточення, відчуваючи наближення агонії і гинучи від бурі, яку він сам викликав, метався в безсилій люті, замишляючи один злочин за іншим.

На шляху до кривавої розправи з військовополоненими ще стояло формальне, але слабка перешкода у вигляді міжнародного права, якого гітлерівська Німеччина поки дотримувалася відносно більшості західних військовополонених.

Третій рейх мав намір усунути цю перешкоду. Приводом повинні були стати нібито «злочинні» методи ведення війни союзниками. Ось короткий виклад перебігу цих подій:

Коли взимку 1944/45 року війна перейшла на територію Німеччини і німецьке цивільне населення все сильніше і болючіше почало відчувати її наслідки, Гітлер і його найближчі радники у відчайдушній спробі підвищити політико-моральний стан фронту і тилу почали вигадувати різні плани і заходи, які підняли б все більше слабшає військовий дух армії та цивільного населення.

19 лютого 1945 року на нараді в ставці Гітлер поставив питання: чи не повинна Німеччина денонсувати Женевську конвенцію 1929 року? Підстава? Ось воно:

«Оскільки не тільки російські, але й західні супротивники Німеччини своїми діями по відношенню до беззахисного населення та житлових кварталів міст поставили себе поза дії норм міжнародного права, нам здається доцільним, щоб і ми зайняли таку позицію, щоб тим самим показати супротивнику, що ми готові боротися до кінця всіма засобами боротися за наше існування…».

І це говорив ініціатор варварських повітряних нальотів на Варшаву, Роттердам, Лондон, Белград, Мінськ і Ленінград! Так казав той, хто сам розтоптав усі свої урочисті міжнародні зобов’язання і зневажив закони і звичаї війни, причому в масштабах і способами, що не мають прецеденту в історії!

Гітлер доручив начальнику штабу оперативного керівництва вермахту генералу Иодлю і головнокомандувачу військово-морськими силами гроссадмиралу Деницу проаналізувати всі «за» і «проти» такого кроку і терміново доповісти свої висновки.

Вже на наступний день Деніц висловив свою точку зору. Те, що сказав Деніц, «увічнив» його адмірал за спеціальними дорученнями. Записавши «золоті думки» свого шефа, цей дорученець забезпечив їх, зі зрозумілих причин, абсолютно секретної застереженням:

«Головнокомандуючий військово-морськими силами інформує начальника штабу оперативного керівництва вермахту генерал-полковника Иодля і представника міністерства закордонних справ при ставці фюрера посла Хевеля про свою думку з питання про можливу денонсації рейхом Женевської конвенції 1929 року.

З військової точки зору для ведення морської війни ніщо не говорить на користь такої денонсації, скоріше навпаки: це принесе більше шкоди, ніж користі. Головнокомандувачу військово-морськими силами представляється також, що цей крок не принесе ніякої користі.

Краще, якщо б необхідні розпорядження були віддані без оголошення про це, щоб зберегти своє обличчя. Начальник штабу оперативного керівництва вермахту і посол Хевель повністю поділяють цю думку».

«Мораль» гітлерівських генералів | Історичний документ

Иодль погодився з висновками Деница, ретельно зваживши зі свого боку всі «за» і «проти» денонсації міжнародних конвенцій, стверджуючи, що негативні наслідки такого кроку для Німеччини запанують над можливою користю.

У представленому Гітлеру меморандумі Иодль, зокрема, дає оцінку англо-американському супротивника, проти якого спрямовувалося вістря задуманих заходів:

«З формально-правової точки зору взагалі важко буде довести західним супротивникам порушення ними норм міжнародного права. Вони дають їм своє тлумачення, якщо вважають це доцільним, але не порушують їх. У разі ж, якщо порушення має місце, вони обґрунтовують його за всіма правилами».

Серед знайдених «за» Иодль перераховує можливість використання праці військовополонених, поводження з ними та змісту їх, як цього бажають німці. Однак серед «проти» фігурує ретельний підрахунок кількості англо-американських військовополонених, що потрапили до рук німців і містяться в гітлерівських таборах (всього 230 тисяч осіб, у тому числі 168 тисяч англійців та 62 тисячі американців). У той же час в руках союзників перебувала 441 тисяча полонених німців (134 тисячі англійців і 307 тисяч американців).

Як видно з вищесказаного, баланс був явно не на користь Німеччини. Висновок, який Иодль не формулює, але який витікає з цих підрахунків, приблизно такий: «Невигідно заморити голодом, вирізати або замучити англо-саксонських полонених, бо у випадку реагування нам же буде гірше». Таких «проти» Иодль перерахував більше і тому висловився проти проекту Гітлера з питання про денонсацію міжнародних конвенцій.

Але це аж ніяк не означає, що генерал Иодль, найближчий військовий радник Гітлера і співавтор багатьох злочинних директив ОКВ, пропонував чесно дотримуватися зобов’язань, які випливають з міжнародних угод.

Так само як і Деніц, він роз’яснював Гітлеру, що формальне прийняття на себе певних міжнародних зобов’язань зовсім не означає, що їх слід виконувати на практиці. Як і Деніц, він цинічно вселяв Гітлеру: щоб зменшити масштаби «терористичних повітряних нальотів» противника, зовсім не обов’язково відмовлятися від своїх міжнародних зобов’язань, бажаючи таким чином налякати ворожих льотчиків.

Достатньо опублікувати відомості про більшому числі випадків лінчування союзних льотчиків розлюченим натовпом, яких не вдалося уникнути».

Таке закавычивание — це багатозначне підморгування і явне схвалення організованого «народного гніву», це насмішка над міжнародним правом, яке, як стверджує Иодль, має бути в руках керівників рейху «бойовим засобом, а в особливості пропагандистським зброєю». У цьому цинізм — один з джерел злочин вермахту, в тому числі і щодо військовополонених.

Але те, що сформулювали Деніц і Иодль, — це щось більше, ніж цинізм. Це вже було певним світоглядом». Деніц і Иодль доводили, що міжнародне право слід дотримуватися, але лише тоді, коли воно служить інтересам Німеччини.

В той же час його слід обходити або зневажати, якщо воно шкодить цим інтересам. Таким чином, ставлення гітлерівців до міжнародного права залежало від того, що в тих чи інших обставинах переважало: користь чи шкоду.

Така «мораль» гітлерівських генералів.

В результаті зважування «за» і «проти» верх взяли фактори «проти». До здійснення широко задуманого злочину стосовно західних військовополонених справа, на щастя, не дійшло.

Найважливішим аргументом проти вчинення цього злочину було потужне радянське наступ на величезному фронті від Балтійського моря до Будапешта, в ході якого гітлерівцям були нанесені нищівні удари, які означали тотальний програш ними війни. А треба сказати, що Деніц, Иодль і навіть Гіммлер дуже хотіли врятувати свою шкуру і тому не ризикували обтяжувати себе новими злочинами.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь