Початком бойового шляху став квітень 1978 року, коли афганські льотчики прийняли участь в тл. Квітневій (Саурська) революції. Потім, до введення радянських військ, афганські Міг-21 взяли участь у боях з озброєною опозицією, діючи в якості винищувачів – бомбардувальників. Були і перші втрати: в кінці травня 1979 року моджахедами в провінції Пактія був збитий одну Мить.
З введенням в Афганістан в грудні 1979 року радянських військ тут з’явилися також і «перші двадцять» з червоними зірками на крилах. Тут вони щосили застосовувалися для нанесення ударів по скупченням живої сили моджахедів, укріплених пунктів, вогневих позицій і т. д. Правда в цьому амплуа вони відчували себе явно «не в своїй тарілці», оскільки створювалися в першу чергу для ведення повітряного бою, а не для дій по наземним цілям, і поступалися в цій ролі спеціалізованому штурмовики Су-25.
Також доводилося чути твердження, з посиланням на безпосередніх учасників, або на накази, з якими оповідачі ознайомлювався в період військової служби, що мали місце випадки повітряних боїв між радянськими Міг-21 і пакистанськими F-7, в ході яких, як мінімум, два винищувачі китайського виробництва було збито. Оскільки не вдалося вийти на безпосередніх учасників, або ознайомитися з відповідними документами, то ми нічого не можемо сказати «за» або «проти» даної версії.
Природно, що Міги несли втрати: від вогню зенітних кулеметів і МЗА, ПЗРК типу «Стріла-2» китайського і єгипетського виробництва, британських «Блоупайп», американських «РедАй» і «Стінгер». Кілька машин також було знищено при обстрілі аеродромів, а деякі збиті пакистанськими F-16 у прикордонних районах. На сторінках захід ної авіаційної періодики зафіксовано близько двох десятків випадків втрат середовище Міг-21 радянських і афганських ВПС, хоча навряд чи цей список повний і точний. Також відмічені випадки перельотів в Пакистан льотчиків урядових ВПС на різній матчастини, в т. ч. і на Міг-21.
Міг-21 і Су-22
Після відходу радянських військ у 1989 році бої в Афганістані не припинилися: режим президента Наджибулли протримався ще три роки. У 1989 році Міг-21 взяли активну участь в успішних для фабула боях за оборону рр. Хост і Джелалабад.
У березні 1990 року підняв заколот міністр оборони країни генерал Танай. Йому вдалося залучити на свою сторону Міги з авіабази Баграм, льотчики яких скоїли вісімнадцять бойових вильотів, скинувши тридцять бомб по різних об’єктах в Кабулі. Після перемоги моджахедів навесні 1992 року ВПС країни були «розтягнуті» по частинах між різними угрупованнями переможців. Найбільш серйозні сили опинилися у генерала Дустума і президента країни Раббані.
У січні 1994 року розгорілася війна між колишніми союзниками: Дустум виступив проти Раббані. У бійок боях взяла участь і авіація сторін, в першу чергу Міг-21 і Су-22.
Приблизно через рік, у червні 1996 року екіпаж Іл-а втік, викравши заодно і свою машину. Таліби підняли в повітря свій винищувач, але тому не вдалося перехопити втікачів.
Досить швидко формування «Талібан» підійшли до Кабулу і авіація сторін взяла участь у боях за столицю, на перших порах для талібів невдалих. Наприклад, у жовтні 1995 року мав місце черговий сплеск бойової активності, зазначає ряд нальотів літаків без розпізнавальних знаків (тобто ВВС «Талібан») на позиції урядових військ і на сам Кабул. При їх відображенні 17 жовтня в районі н л. Санглах було збито три Мить, а 23-го — один над столицею.
Між тим, тривали бойові дії між військами Раббані і Дустума, також за участю авіації. Обидві сторони несли втрати в матчастини. Так, 7 березня 1995 року дустумовцы в районі н. п. Деляром збили винищувач урядових ВПС, імовірно Міг-21. У свою чергу урядові ВПС 7 червня збили один Су-22.
У вересні 1996года талібам вдалося взяти Кабул і почати «останній кидок на північ. Наступ підтримувалося авіацією. Реальна загроза втратити все змусила афганське керівництво і генерала Дустума об’єднати свої зусилля в боротьбі з фундаменталістами «Талібану» і провести ряд успішних контр наступальних операцій при активній участі ВВС. Бойові дії тривають по сет день. Тому «афганська сторінка» ще не дописана, хоча бойові втрати і постійно меншу кількість боєздатних літаків через проблеми з поставками запчастин впевнено наближають це «чудное мгновение».