В бойову літопис записано чимало прикладів героїчного, самовідданої праці й подвигу працівників тилу, водіїв транспортних машин, особового складу польовий поштової станції, дивізійного клубу і особливо лікарів, фельдшерів, сестер і санітарів.
Всю війну пройшов 241-й окремий медико-санітарний батальйон. Лікарі, военфельдшера, медичні сестри й санітари перенесли всі тяготи отступательных боїв осені 1941 року, вони побачили і розділили з воїнами і радість переможних наступальних боїв.
У вересні 1941 року, коли дивізія вперше прийняла бій, лікарі медсанбату, раніше не брали участь в боях, виявили виняткову мужність і героїзм.
Що не бій, то і втрати. Нескінченно дорога була життя кожного воїна. І ось медсанбат і полкові медичні пункти наближаються до передових позиціях, медики дивізії борються за спасіння кожного пораненого.
У найважчих умовах, часто під обстрілом ворожої артилерії, під бомбардуванням авіації противника, в наметах, землянках, в темних хатах, інший раз при керосиновом освітленні хірурги робили найскладніші операції.
Про ратний подвиг військових лікарів, медичних сестер і санітарів 241-го Окремого медико-санітарного батальйону говорять такі цифри: тільки за час боїв на Карельському фронті через медсанбат пройшло 6400 поранених бійців і командирів.
Хірург Марія Кіндратівна Зеленцова тільки в триденному бою за місто Медвежогорськ зробила операції, повернула життя 22-м шоковим пораненим.
А всього за час війни Марія Кіндратівна справила 2011 операцій, в тому числі 117 складних на черевній і грудній порожнинах, 811 переливань крові. 2 липня 1944 року в медсанбат був доставлений солдатів 761-го батальйону зв’язку І. Д. Сельгашев з відривом правої гомілки, у стані важкого шоку, з знекровленими губами, майже без ознак життя.
Хірург К. Д. Кримов під час боїв за місто Медвежогорськ зробив 91 операцію. 24 червня 1944 року в медсанбат надійшов солдатів 1070-го стрілецького полку Ф. 3. Коваленко з великим пораненням правої грудної клітини, перелом чотирьох ребер, великим пораненням легені, з великою кровотечею.
Завдяки вмілим рукам і багатому досвіду молодому талановитому хірурга вдалося під вогнем противника виконати складну операцію. Коваленко був врятований і евакуйований в тиловий госпіталь.
Це лише два приклади з величезною і складної роботи, яка була виконана хірургами медсанбату.
Старші операційні сестри Надя Яготина та Олена Отінова безперебійно забезпечували стерильним матеріалом та інструментами, постійно працювали у стерильних столів при всіх складних і порожнинних операціях, часто брали активну участь в операції в якості асистента. Часто відчували нестачу в перев’язувальному матеріалі, і сестри, санітари постійно прали бинти, а скільки їх перепрали — і не злічити! Збирали мох, сушили його і замість вати накладали на шини, що давало більшу економію.
Нерідко з тих чи інших причин мали місце перебої у постачанні консервованої кров’ю. У ці моменти знекровленим бійцям загрожувала смертельна небезпека. З ініціативи молодого лікаря Л. Султанова з особового складу медроты був створений донорський колектив. Всі лікарі, сестри й санітари були донорами.
У початковий період війни медична служба дивізії недостатньо була забезпечена спеціальним транспортом. Не вистачало санітарних машин. Шофера транспортного взводу 241-го медико-санітарного батальйону самі переобладнали вантажні автомашини і під вогнем противника вивезли з передових позицій не одну сотню поранених воїнів.
У вересні 1941 року в боях під Пряжею шофер Р. М. Березін приїхав на ПМП (полковий медичний пункт) 1068-го стрілецького полку, побачив, наскільки важка обстановка: йому самому доводилося виносити поранених з поля бою, надавати долікарську допомогу, занурювати їх в машини і вивозити в медсанбат.
Відважний шофер, майстерно замаскувавши від ворога свою машину, разом із санітарами, по-пластунськи поповз туди, де лежали, стікаючи кров’ю, бійці, де рвалися ворожі міни та снаряди, де тріщали кулемети і автомати. Ледве встигли відійти від машини, як за ним застрочила «зозуля».
Але Березін і кілька санітарів прагнули до мети. Діставшись до місця, де лежали поранені, і надавши їм допомогу, майстерно маскуючись, благополучно винесли поранених до машини і шофер Березін доставив їх в медсанбат.
Під час боїв під Виданами був такий випадок. Поранені вже занурені в машину, тільки б їхати, але несподівано на дорозі з’явилася ворожа батарея. Березін опинився в оточенні. Ворог наближався. Часу для роздумів не було. Залишатися на місці означало потрапити в лапи озвірілого ворога. Сам він, звичайно, живим не дасться, але на його руках життя семи поранених бійців.
Березін прийняв ризиковане рішення. Мить — і його машина вирвалася з укриття на дорогу і на граничній швидкості пролетіла перед носом у оседлавших дорогу фінських військ. Отямившись, противник відкрив відчайдушну стрілянину з автоматів і мінометів, але безстрашний шофер уже зник за крутим поворотом дороги. Поранені були благополучно доставлені в медсанбат.
Через деякий час зрешечені кулями ворога, але з нормальним мотором автомашина Березина мчала в іншому напрямку відбуваються сутичок з ворогом для надання допомоги і вивезення в медсанбат поранених бійців і командирів Червоної Армії.
Не знаючи сну і відпочинку, працювали на фронті водії 290-ї автороты транспортних автомашин на чолі з капітаном Наумовим Іваном Аркадійовичем. По важких фронтових дорогах, в бездоріжжя, по снігових заметах, по лісах та болотах Карелії вдень і вночі, під обстрілом ворожої артилерії і бомбардуванням авіації вони доставляли військам боєприпаси, пальне, продовольство та інше військове майно.
Водій автомашини «москвич» комсомолець Володимир Суриков наїздив по фронтових дорогах понад 80 тисяч кілометрів.
Не раз доводилося йому, перебуваючи в дорозі, вступати в бій з фашистськими загарбниками. Влітку 1943 року він віз боєприпаси на позиції батареї. Раптом на нього вискочила група фінів. Володимир не розгубився. Кинувши гранату, він знищив чотирьох гітлерівців, а решта втекли в ліс.